Виготовлення шипучих пігулок. Виготовлення шипучих таблеток Що шипить при контакті з водою

Карбід кальцію та карбіди лужних металів, гідриди лужних та лужноземельних металів, фосфіди кальцію та натрію, силани, негашене вапно, гідросул'фід натрію та ін.

Лужні метали – калій, натрій, рубідій та цезій – взаємодіють з водою з виділенням водню та значної кількості тепла

2Na + 2Н 2 О = 2NaОН + Н 2 2К + 2Н 2 О = 2КОН + Н 2

Водень, що виділяється, самозаймається і горить спільно з металом тільки в тому випадку, якщо шматок металу за обсягом більше горошини. Взаємодія зазначених металів із водою іноді супроводжується вибухом із розбризкуванням розплавленого металу. Також поводяться гідриди лужних та лужноземельних металів (КН, NаН, СаН 2) при взаємодії з невеликою кількістю води

NaН + Н 2 О = NaОН + Н 2

При взаємодії карбіду кальцію з невеликою кількістю води виділяється стільки тепла, що в присутності повітря ацетилен, що утворюється, самозаймається. При велику кількість води цього не відбувається.

Карбіди лужних металів (наприклад, Nа 2 С 2 , К 2 С 2 при зіткненні з водою вибухають, причому метали згоряють, а вуглець виділяється у вільному стані

2 Na 2 З 2 + 2Н 2 О+ 0 2 = 4 Na ВІН + 4С

Фосфід кальцію Са 3 Р 2 при взаємодії з водою утворює фосфористий водень (фосфін)

Са 3 Р 2 + 6Н 2 О = ЗСа(ОН) 2 + 2РН 3

Фосфін РН 3 є горючим газом, але самозайматися не здатний. Спільно з РН 3 виділяється деяка кількість рідкого Р 2 Н 4 , який здатний самозайматися на повітрі і може бути причиною займання РН 3 .

Силани , тобто з'єднання кремнію з різними металами, наприклад Мg 2 Si, Fе 2 Si при дії води виділяють водневий кремній, що самозаймається на повітрі

Мg 2 Si + 4Н 2 0 = 2Мg (ОН) 2 + SiН 4

Речовини, що самозаймаються при контакті з окислювачами.

Багато речовин, переважно органічні, при змішуванні чи дотику з окислювачами здатні самозайматися. До окислювачів, що викликають самозаймання таких речовин, відносяться стислий кисень, галогени, азотна кислота, перекис натрію і барію, перманганат калію, хромовий ангідрид, двоокис свинцю, селітри, хлорати, перхлорати, хлорне вапно та ін. Деякі з сумішей окислювачів самозайматися лише за впливу них сірчаної чи азотної кислот чи за ударі і слабкому нагріванні.

Стиснутий кисень викликає самозаймання речовин (мінеральної олії), які не самозаймаються в кисні при нормальному тиску.

Хлор, бром, фтор та йод надзвичайно активно поєднуються з деякими горючими речовинами, причому реакція супроводжується виділенням великої кількості тепла та речовини самозаймаються. Так, ацетилен, водень, метан і етилен у суміші з хлором самозаймаються на світлі або від світла магнію, що горить. Якщо зазначені гази присутні у момент виділення хлору з будь-якої речовини, самозаймання їх відбувається навіть у темряві

З 2 Н 2 + С1 2 = 2НС1 + 2С

СН 4 + 2С1 2 = 4НС1 + С і т.д.

Не можна зберігати галогени разом із легкозаймистими рідинами. Відомо, що скипидар, розподілений в будь-якій пористій речовині (у папері, тканині, ваті), самозаймається в хлорі. Пари діетилового ефіру можуть також самозайматися в атмосфері хлору

З 2 Н 5 ОС 2 Н 5 + 4С1 2 = Н 2 0 + 8НС1 + 4С

Червоний фосфор миттєво самозаймається при зіткненні з хлором чи бромом.

Суміш чотирихлористого вуглецю СС1 4 або чотирибромистого вуглецю з лужними металами при нагріванні до 70 °С вибухає.

Азотна кислота, розкладаючись, виділяє кисень, тому є сильним окислювачем, здатним спричинити самозаймання низки речовин.

4НNО 3 = 4N0 2 + О 2 + 2Н 2 О

При зіткненні з азотною кислотою самозаймаються скипидар та етиловий спирт.

Рослинні матеріали (солома, льон, бавовна, тирса і стружки) самозаймаються, якщо на них потрапить концентрована азотна кислота.

При зіткненні з перекисом натрію здатні самозайматися такі горючі та легкозаймисті рідини: метиловий, етиловий, пропіловий, бутиловий, ізоаміловий та бензиловий спирти, етиленгліколь, діетиловий ефір, анілін, скипидар та оцтова кислота. Деякі рідини самозаймалися з перекисом натрію після введення в них невеликої кількості води. Так поводяться оцтовоетиловий ефір
(етилацетат), ацетон, гліцерин та ізобутиловий спирт. Початком реакції служить взаємодія води з перекисом натрію та виділення при цьому атомарного кисню та тепла

Nа 2 Про 2 + Н 2 О = 2NаОН + О

Атомарний кисень у момент виділення окислює горючу рідину, і вона самозаймається. Порошок алюмінію, тирса, вугілля, сірка та інші речовини в суміші з перекисом натрію моментально самозаймаються від попадання на них краплі води.

Сильним окислювачем є перманганат калію КМПО 4 . Його суміші із твердими горючими речовинами вкрай небезпечні. Вони самозаймаються від дії концентрованих сірчаної та азотної кислот, а також від удару та тертя. Гліцерин С 3 Н 5 (ОН) 3 і етиленгліколь С 2 Н 4 (ОН) 2 самозаймаються у суміші з перманганатом калію через кілька секунд після змішування.

Сильним окислювачем є також хромовий ангідрид. При попаданні на хромовий ангідрид самозаймаються такі рідини: метиловий, етиловий, бутиловий, ізобутиловий та ізоаміловий спирти; оцтовий, масляний, бензойний, пропіоновий альдегіди та паральдегід; діетиловий ефір, етил ацетат, амілацетат, метилдіоксан, диметилдіоксан; оцтова, пеларгонова, нітрилакрилова кислоти, ацетон.

Суміші селітр, хлоратів, перхлоратів здатні самозайматися при дії ними сірчаної, котрий іноді азотної кислоти. Причиною самозаймання є виділення кисню під впливом кислот.

При дії сірчаної кислоти на бертолетову сіль відбувається наступна реакція:

Н 2 SО 4 + 2КСlО 3 = До 2 SО 4 + 2НСlО 3

Хлорна кислота малостійка і при утворенні розпадається з виділенням кисню

Ароматні, шиплячі у воді кульки чудовий подарунок для жінок різного віку! Але не поспішай витрачати гроші в магазині. Спробуй зробити бомби своїми руками. Це дуже просто та дешево!

Тобі знадобиться:

4 столові ложки звичайної соди
2 столові ложки лимонної кислоти
3 столові ложки сухого молока
1 столова ложка морської солі, краще з барвником
2 столові ложки будь-якої базової олії
20 крапель лавандової олії (масло можна брати будь-яке)
1 столова ложка подрібненої сухої лаванди або будь-якої іншої трави.

Насправді, склад бомбочок можна змінювати. Замість сухого молока додавати крохмаль або цукрову пудру, домішувати до цього блакитну суху глину, а для фарбування бомбочок використовувати харчові барвники. Сода і кислота при взаємодії з водою починають шипіти, а сухе молоко - це основа, в якій розчиниться олія. Для отримання незвичайного кольору можна додавати різнокольорову мильну стружку, дрібно нарізаний гофрований папір, пелюстки троянд, щоб вийшли яскраві вкраплення. Головне, пам'ятай, що все, що не розчиниться у воді, опиниться потім у зливі ванни чи твоєму тілі.

Приготування бомби:

1. Змішай у зручному посуді соду та лимонну кислоту. Розітріть ложкою.

2. Додай сухе молоко, знову розмішай.

3. Акуратно додай олію зародків пшениці.

4. Так само акуратно по одній крапельці додай ефірну олію лаванди.

5. Домішай морську сіль та траву лаванди.

6. З маленького обприскувача розпорошили воду, одночасно заважаючи суміш ложкою. Якщо суміш почне пінитися або шипіти, це означає, що води вже достатньо.

7. У невелику форму, змащену олією, виклади суміш, а потім уже готові бомбочки виклади на аркуш паперу і залиш сушитися на 5 годин.

У суміш можна додати вітамін Е, кілька крапель улюблених парфумів Словом фантазуй! При надлишку ефірних олій у складі бомбочок вони починають текти. Їх важко запакувати в подарунковий папір. Тому важливо дотримуватися пропорцій.

Придумай красиву упаковку для бомбочок, для кожної окремо, або склади їх у гарну банку і зберігай так. Шипуча ароматна бомба зробить кожне прийняття ванни справжнім святом! А це так необхідно, коли на вулиці холодно та похмуро. Люби себе, і тебе полюблять оточуючі!

Можна робити бомби безводним і водним способом. Для водного на цю суміш здалеку пульверизатором робимо один пшик, щоб потрапило зовсім небагато води. Швидко перемішуємо. Потім утрамбовуємо в дитячі формочки для піску, потрібно дуже сильно притискати суміш. Якщо маса сильно розпадається, можна спробувати додати ще води. Але дуже обережно! Інакше піде реакція соди та лимонної кислоти з водою. Як тільки утрамбувала суміш, клади форми в морозилку хвилин на 5, потім вони легко дістаються звідти. Можна склеїти дві форми один з одним, щоб вийшли об'ємні закінчені кулі або зірочки.

Використання: в агротехніці метеріології, медицині та інших галузях народного господарства, що використовують розпилювальні водні пристрої, як індикатор на воду та водні розчини кислот, основ та солей. Сутність винаходу: матеріал складається з підкладки та розташованого на ній водоактивного шару, що містить полімерне сполучне - полівініловий спирт та/або полівінілпіролідон і барвник бромфеноловий синій при наступному співвідношенні компонентів, мас. барвник 555; сполучне інше. Матеріал може додатково містити грунтовий полімерний шар, виконаний з полівінілового спирту і/або полівінілпіролідону, розташований між підкладкою і водоактиним шаром. 1 з.п. ф-ли, 1 табл.

Винахід відноситься до матеріалів, що змінюють колір при контакті з водою, і може бути використане в агротехніці, метеріології, медицині та інших галузях народного господарства, що використовують розпилювальні водні пристрої, як індикатор на воду, і водні розчини кислот, основ і солей. Найбільш близьким за технічною сутністю є плівковий матеріал, що змінює колір при контакті з водою, що складається з пофарбованої підкладки і розташованого на ній білого водоактивного шару, що включає полімерне сполучне з коефіцієнтом рефракції не більше 1,7, наприклад, високопрозорого сополімеру етилену з вінілацетатом, та дисперговані в ньому частинки діаметром не більше 20 мкм, що мають коефіцієнт рефракції в набряклому у воді стані не більше 2 (переважно частинки двоокису кремнію). При попаданні матеріалу у вологу атмосферу або воду, верхній шар, поглинаючи воду, стає прозорим і передає колір підкладки. Зазначений матеріал дозволяє шляхом зміни складу водоактивного шару та кольору підкладки створити ряд індикаторів з вологості та відповідної її кольоровості. Можливість отримання різних відтінків за різної вологості дозволяє застосовувати матеріал для виготовлення вітрил, парасольок, купальних костюмів. При попаданні крапель води на верхній білий шар такого матеріалу через 10 з середини проекції крапель набуває кольору підкладки, наприклад темно-блакитний, а ще через 6 с мозаїчне зображення з крапель води цілком набуває кольору підкладки. При висиханні матеріалу останній набуває початкового білого кольору. Таким чином, зазначений матеріал дає тільки якісну оцінку вологості навколишнього середовища і не може бути використаний у випадках, коли необхідна кількісна оцінка ступеня вологості, наприклад, регулювання режиму розпилення водних середовищ в агротехніці, медицині і т.п. Метою винаходу є створення індикаторного матеріалу для кількісної реакції на воду та водні розчини при роботі з пристроями, що розпилюють. Поставлена ​​мета досягається тим, що в матеріалі, що змінює колір при контакті з водою, що складається з підкладки і розташованого на ній водоактивного шару, що включає полімерне сполучне, водоактивний шар в якості полімерного сполучного містить полівініловий спирт та/або полівінілпіролідон і додатково барвник бромфеноловий співвідношенні компонентів, мас. При цьому вказаний матеріал може додатково містити полімерний ґрунтовий шар, розташований між підкладкою і водоактивним шаром, що складається з полівінілового спирту та/або полівінілпіролідону. Матеріал із водоактивним шаром зазначеного складу має жовтий колір. При контакті з водою або водяними розчинами колір матеріалу змінюється на синій. У процесі розпилення водного середовища в місцях попадання крапель, площа ділянок матеріалу, що змінили колір з жовтого на синій, пропорційна площі проекції краплі, причому процес реєстрації крапель водного середовища є незворотним. Здатність запропонованого матеріалу реєструвати краплі розпилюваного водного середовища і незворотність цього процесу дозволяють застосовувати його як індикатор при контролі та регулюванні доз подачі цього середовища. Характеристиками запропонованого матеріалу є чутливість (характеризується швидкістю зміни кольору матеріалу при контакті з водою середовищем і становить 1-20 с) і роздільна здатність (характеризується середнім діаметром зареєстрованої краплі розпорошеного водного середовища і становить 30-150 мкм). При зберіганні запропонованого матеріалу без упаковки при 18-25 про З та відносної вологості до 80% без прямого попадання води зміни первинного жовтого кольору у бік синього не спостерігається протягом 6 місяців. Застосування поліетиленової упаковки дає змогу збільшити тривалість зберігання матеріалу до 3-5 років. П р і м е р 1. Зразок пропонованого матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють в такий спосіб. Готують розчин водоактивного шару складу, г: Полімерне сполучне полівініловий спирт (ПВС) 2,85 Барвник бромфеноловий синій (БФС) 0,15 Водно-спиртовий розчин (1:1) До 100 мл При виготовленні розчину сполучне попередньо розчиняють у водно-спиртовому розчині а потім вводять барвник БФС при перемішуванні на магнітній мішалці до повного розчинення барвника. Отриманий розчин фільтрують і методом "купаючого ролика" наносять на триацетатцелюлозну (ТАП) плівку. Отриманий шар сушать повітряним потоком при 80-90 про З до постійної ваги. Товщина одержаного водоактивного шару становить 5 мкм. Склад водоактивного шару, мас. Полімерне сполучне 95 Барвник БФС 5 Отриманий матеріал має жовтий колір. Випробування матеріалу проводять за прикладом 1. При розпиленні води та водних розчинів у ділянках матеріалу, на які потрапили краплі водного середовища, спостерігається незворотна зміна кольору в синій. Контроль отриманого матеріалу здійснюють за критеріями: чутливість (с) і роздільна здатність (мкм). Розмір зареєстрованих крапель оцінюють на мікроскопі МБС-1 з 28-кратним збільшенням. Калібрування збільшення роблять у світі ЗМЗ на просвіт. П р і м е р 2-3. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, готують за прикладом 2, варіюючи відповідно до даних таблиці, масове співвідношення між сполучним і барвником і, отже, товщину одержуваного водоактивного шару. Випробування зразків матеріалу проводять за прикладом 2. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. П р і м е р 4. Зразок матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, готують за прикладом 2 із застосуванням в якості полімерного полівінілпропілідону (ПВП). При приготуванні розчину водоактивного шару як розчинник використовують етиловий спирт, а сполучне і барвник БФС застосовують у співвідношенні, мас. Сполучна 75 Барвник 25 Товщина отриманого сухого водоактивного шару становить 5 мкм. Випробування зразка проводять за прикладом 2. Склад зразка матеріалу та результати випробувань наведені у таблиці. Приміри 5-6. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, готують за прикладом 2 із застосуванням як полімерного сполучного суміші ПВС і ПВП, при цьому відповідно до даних таблиці в розчині водоактивного шару варіюють масове співвідношення ПВС, ПВП і барвника БФС. Випробування зразків матеріалу проводять за прикладом 2. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. Приклад 7. Зразок матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за наступною технологією. Готують розчин грунтового полімерного шару складу: ПВС 10 г; розчинник водно-спиртовий розчин (1:1) 100 мл. Отриманий розчин фільтрують і методом "купаючого ролика" наносять на ТАП плівку і висушують до постійної ваги. Товщина отриманого сухого ґрунтового шару становить 15 мкм. Потім готують розчин водоактивного шару за прикладом 3 із застосуванням як полімерного сполучного ПВС при співвідношенні сполучного і барвника БФС, мас. Сполучне 75 Барвник 25 Розчин водоактивного шару фільтрують і наносять по грунтовому сухому шару згідно з прикладом 2. Товщина висушеного водоактивного шару становить 5 мкм. Випробування зразка матеріалу проводять за прикладом 1. Склад матеріалу та результати випробувань наведені в таблиці. П р і м е ри 8-13. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за прикладом 8. При цьому відповідно до даних таблиці в процесі виготовлення розчину полімерного ґрунтового шару застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, варіюючи масове співвідношення ПВС і ПВП, у процесі нанесення розчину ґрунтового шару варіюють його товщину шляхом зміни концентрації розчину, а в процесі приготування водоактивного шару як полімерного сполучного застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, варіюючи масове співвідношення ПВС і ПВП і масове співвідношення сполучного і барвника БФС. Випробування отриманих зразків проводять за прикладом 2. Склад матеріалу та результати випробувань наведені у таблиці. Приміри 14-19. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за прикладом 1. При цьому відповідно до даних таблиці в процесі приготування розчину водоактивного шару як полімерного сполучного застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, варіюючи масове співвідношення сполучного і барвника БФС. Отримані розчини водоактивного шару методом "купаючого ролика" наносять на поліетилентерефталатну (ПЕТФ) плівку. Випробування отриманих зразків проводять за прикладом 2. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. Приміри 19-25. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за прикладом 7. При цьому відповідно до даних таблиці в процесі приготування розчину полімерного сполучного шару застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, в процесі приготування розчину вдоактивного шару в якості сполучного застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, варіюючи масове співвідношення сполучного та барвника БФС. Розчин полімерного ґрунтового шару методом "купаючого ролика" наносять на ПЕТФ плівку, варіюючи його товщину відповідно до даних таблиці. По сухому ґрунту наносять розчин водоактивного шару. Випробування зразків матеріалу проводять за прикладом 2. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. Приміри 24-25. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за прикладом 2. При цьому відповідно до даних таблиці в процесі приготування розчину водоактивного шару як полімерного зв'язуючого застосовують ПВС або ПВП, варіюючи масове співвідношення сполучного і барвника БФС. Отримані розчини водоактивного шару методом "купаючого ролика" наносять на паперову підкладку. Випробування зразків матеріалів проводять за прикладом 1. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. Приміри 26-29. Зразки матеріалу, що змінює колір при контакті з водою, виготовляють за прикладом 7. При цьому відповідно до даних таблиці в процесі приготування розчину грунтового полімерного застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, в процесі приготування розчину водоактивного шару в якості полімерного зв'язуючого застосовують ПВС, ПВП або їх суміш, варіюючи масове співвідношення сполучного та барвника БФС. Розчин полімерного ґрунтового шару методом "купаючого ролика" наносять на паперову підкладку, варіюючи його товщину відповідно до даних таблиці. По сухому ґрунту наносять розчин водоактивного шару. Випробування отриманих зразків матеріалу проводять за прикладом 2. Склад зразків та результати випробувань наведені у таблиці. З даних таблиці випливає, що на відміну від відомого матеріалу, що змінює колір при контакті з водою (прототипом), запропонований матеріал дозволяє проводити як якісну, так і кількісну оцінку ступеня вологості навколишнього середовища і може бути використаний як індикатор на воду і водні розчини кислот, основ і солей при роботі з пристроями, що розпилюють. Чутливість матеріалу на водні середовища становить 1,0-20 с, роздільна здатність 30-150 мкм.

формула винаходу

1. МАТЕРІАЛ, ЗМІНЯЮЧИЙ КОЛІР ПРИ КОНТАКТІ З ВОДОЮ, що включає підкладку з розміщеним на ній водоактивним шаром, що містить полімерну сполучну і забарвлену речовину, що відрізняється тим, що в якості полімерного зв'язуючого водоактивний шар містить полівініловий спирт і/або полівініловий спирт барвник бромфеноловий синій при наступному співвідношенні компонентів, мас. Забарвлена ​​речовина 5,0:55,0 Сполучна решта 2. Матеріал за п. 1, який відрізняється тим, що він додатково містить розміщений між водоактивним шаром і підкладкою грунтовий полімерний шар, що складається з полівінілового спирту та/або полівінілпіролідону.

Перекис водню застосовується виключно на уражених ділянках шкіри, де можуть бути бактерії. Вона знищує інфекцію та знешкоджує рану.

Для чого не варто застосовувати перекис водню

Застосовувати перекис водню на цілі частини тіла заборонено, оскільки це може лише зашкодити їм. знищить вивідні протоки сальних та потових залоз. При зменшенні пітливості почнеться вугрі, відповідно може з'явитися більше проблем зі шкірою.

Особливо не варто експериментувати з обробкою лімфовузлів. При всмоктуванні в організм перекис водню завдасть шкоди більше, ніж взагалі без обробки.

Якщо шкіру спочатку обробити перекисом, то на обробленій зоні з'являться білі плями – мікроушкодження. Далі, якщо обробити цю ділянку за допомогою спирту, з'явиться печіння, що підтверджує мікротравми.

Чому шипить перекис водню

Перекис водню в природі зустрічається досить рідко, оскільки при контакті з живим організмом легко розкладається. Головними нищівниками перекису водню є мікроби, так само, як і їх нищівниками є сам перекис.

При контакті з інфекцією перекис водню розкладається сама і при цьому знищує мікроби, які її оточують. Ця здатність і є причиною шипіння при нанесенні на рани.

Куди частіше ми з вами зустрічаємо іншу водневу сполуку – окис водню. Без цієї речовини не було б можливим життя. З цієї речовини складається майже все живе, в організмі його приблизно 98%. Найвідоміший окис водню, як звичайна вода. Вода відрізняється від перекису присутністю ще одного атома оксигену. Якщо хімічна формула води Н-О-Н, то у перекису формула виглядає так: Н-О-О-Н.

Перекис, як і вода, в нормальних умовах речовина стійка, і сама по собі не розкладається. Але при контакті з бактеріями перекис розкладається на воду і вільний кисень, який є дуже активним окислювачем. При виділенні повітря з перекису, вони проходять спочатку воду, які перетворюються на бульбашки повітря. Виділення бульбашок супроводжується характерним звуком, який ми називаємо шипінням.

Едмонт Ст. Стоянов, Рейнгард Воллмер

Шипучі – лікарська форма, яку із задоволенням приймають як дорослі, а й діти.

Після розчинення у воді шипучі утворюють розчин, що має вигляд газованого напою з приємним смаком. Дана лікарська форма характеризується швидкою фармакологічною дією і завдає менше шкоди шлунку порівняно з таблетковою формою. У зв'язку з цим шипучі користуються попитом як споживачами, так і виробниками.

Принцип дії шипучих таблеток полягає у швидкому вивільненні активних та допоміжних речовин внаслідок реакції між органічними карбоновими кислотами (лимонна кислота, винна кислота, адипінова кислота) та харчовою содою (NaHCO3) при контакті з водою. Внаслідок цієї реакції утворюється нестабільна вугільна кислота (H2CO3), яка відразу ж розпадається на воду та вуглекислий газ (СО2). Газ утворює бульбашки, які діють як суперрозпушувач. Ця реакція можлива лише у воді. Неорганічні карбонати практично нерозчинні в органічних розчинниках, що робить неможливою реакцію в іншому середовищі.

Технологічно, реакція швидкого розчинення відбувається між твердою та рідкою лікарською формою. Така система доставки лікарської речовини – найкращий спосіб уникнути недоліків твердих лікарських форм (повільне розчинення та вивільнення активної речовини у шлунку) та рідких лікарських форм (хімічна та мікробіологічна нестабільність у воді). Розчинені у воді шипучі таблетки характеризуються швидкою абсорбцією та лікувальною дією, вони не завдають шкоди травній системі та покращують смак діючих речовин.

Які з допоміжних речовин є найбільш прийнятними для виробництва шипучих таблеток? Чи можливо уникнути тривалих та дорогих лабораторних досліджень для розробки відповідної лікарської форми? Яку виробничу технологію можна використовувати: прямого пресування чи вологої грануляції? Це ті питання, на які ми хотіли б відповісти в цій статті, продемонструвавши ефективні способи виробництва шипучих таблеток.

Допоміжні речовини

Вся сировина, що використовується для виробництва шипучих таблеток, має мати хороші показники розчинності у воді, що виключає використання мікрокристалічної або порошкової целюлози, двоосновного фосфату кальцію і т.д. Головним чином лише дві розчинні у воді сполучні речовини можуть використовуватися у виробництві — цукру (декстрати або глюкоза) і поліоли (сорбітол, манітол). Оскільки розмір шипучої таблетки відносно великий (2-4 г), то у виробництві таблетки вирішальним моментом є вибір наповнювача. Необхідний наповнювач із хорошими сполучними характеристиками для того, щоб спростити рецептуру та зменшити кількість допоміжних речовин. Декстрати і сорбітол є допоміжними речовинами, що широко використовуються. У таблиці 1 порівнюються обидві допоміжні речовини.

Сорбітол підходить для виробництва таблеток без вмісту цукру, хоча цей поліол може спричинити здуття живота та дискомфорт при високому вмісті. Прилипання до пуансонів таблеткового преса є певною труднощою, пов'язаною з використанням сорбітолу, але хороша пресування робить цю допоміжну речовину придатною для рецептур, що представляють складності у виробництві. Гігроскопічність сорбітолу може обмежити його використання у шипучих таблетках у зв'язку з високою сприйнятливістю цих таблеток до вологи. Але, незважаючи на це, сорбітол залишається одним з найбільш використовуваних серед поліолів при виробництві шипучих таблеток.

Декстрати - це декстроза, кристалізована за допомогою розпилення, що містить невелику кількість олігосахаридів. Декстрати є високочистим продуктом, що складається з білих сипких крупнопористих сфер (рис. 1).

Даний матеріал має хорошу плинність, пресування і здатність кришитися. Відмінні показники розчинності у воді забезпечують швидку розпадність та вимоги до використання меншої кількості лубриканта. Декстрати мають гарну плинність, що дозволяє виробляти таблетки з гравіюванням, усуваючи проблему прилипання матеріалу до пуансонів.

Органічні кислоти

Кількість органічних кислот, придатних для шипучих таблеток, обмежена. Найкращий вибір - лимонна кислота: карбонова кислота, що містить три функціональні карбонові групи, які зазвичай вимагають три еквіваленти бікарбонату натрію. У виробництві шипучих пігулок зазвичай використовується безводна лимонна кислота. Однак з'єднання лимонної кислоти та гідрокарбонату натрію дуже гігроскопічне і виявляє тенденцію до абсорбції води та втрати реакційної здатності, тому необхідний суворий контроль над рівнем вологості у робочому приміщенні. Альтернативними органічними кислотами є винна, фумарова і адипінова, але вони не такі популярні і використовуються в тому випадку, коли лимонна кислота не застосовується.

Гідрокарбонати

Гідрокарбонат натрію (NaHCO3) можна виявити у 90% рецептур шипучих таблеток. У разі використання NaHCO3 стехіометрія повинна бути точно визначена залежно від природи активної речовини та інших кислот або основ у складі. Наприклад, якщо активна речовина є кислотоутворюючою, то можна перевищити норму NaHCO3 для поліпшення розчинності таблетки. Однак, нагальною проблемою NaHCO3 є високий вміст натрію, що протипоказано людям із підвищеним кров'яним тиском та захворюваннями нирок.

Технологія прямого пресування чи вологої грануляції

Технологія прямого пресування є найсучаснішою, найбільш прийнятною технологією виробництва твердих лікарських форм. Якщо ця технологія не застосовується, можна використовувати вологу технологію грануляції. Як було зазначено вище, порошок шипучих таблеток дуже сприйнятливий до вологи, і навіть невелика кількість води може викликати хімічну реакцію. Пряме пресування – економічно ефективна технологія, що дозволяє зберегти час виробництва та зменшити кількість виробничих циклів. На наш погляд, цій технології слід віддати перевагу. Технологія прямого пресування не потребує спеціального обладнання та підходить для чутливих до води матеріалів.

У яких випадках технологія прямого пресування не застосовується?

• у тому випадку, коли існує велика різниця між насипними щільностями матеріалів, що використовують, що може призвести до десегрегації таблетованого порошку;
• активні речовини, що мають дрібний розмір часток, використовуються у малій дозуванні. У цьому випадку може виникнути проблема, пов'язана з однорідністю складу, але цього можна уникнути, подрібнюючи частину наповнювача та попередньо змішуючи його з активною речовиною;
• липкі або сприйнятливі до кисню речовини вимагають наповнювача з дуже хорошими показниками плинності, розчинності у воді та абсорбції, такими як декстрати з пористими, круглими частинками (див. рис. 1). Ця допоміжна речовина, яка використовується в технології прямого пресування, підходить для складних рецептур, не вимагає додаткових сполучних або антизв'язуючих речовин.

Очевидно, що технологія прямого пресування не може бути застосована в кожному випадку, але має бути вибором номер один у виробництві шипучих таблеток.

Лубриканти

Традиційна внутрішня лубрикація шипучої таблетки є проблематичною у зв'язку з ліпофільністю лубриканта. Нерозчинні частинки з'являються на поверхні води після дезінтеграції у вигляді тонкого піноподібного шару. Як запобігти такому явищу? Одним із способів запобігання даної проблеми може бути використання водорозчинних лубрикантів - додавання амінокислоти L-лейцин безпосередньо в порошок. Інший спосіб - замінити ліпофільний магнію стеарат більш гідрофільним натрію стеарил фумаратом (PRUV®) в якості внутрішнього лубриканта.

Висновок

Правильний вибір допоміжної речовини та технології виробництва шипучих таблеток заощадять час, зменшать виробничі витрати та дозволять використовувати у виробництві різні підсолоджувачі та речовини, що маскують смак. Представляємо Вашій увазі деякі рецептури виробництва шипучих пігулок методом прямого пресування.