Стильові риси оповідання. Художній стиль мови

РОЗРОБКА УРОКУ З РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

"ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ" (VI КЛАС)

муніципальна бюджетна освітня установа

«Актаниська середня загальноосвітня школа №1»

Цілі уроку:

Освітні:

1) повторити матеріал про мовленнєву ситуацію та стиль мови;

2) познайомити учнів із образотворчо-виразними засобами художнього стилю промови.

Розвиваючі:

1) закріпити вміння визначати складові мовної ситуації;

2) закріпити вміння визначати стиль тексту;

3) закріпити вміння озаглавлювати текст;

4) сформувати вміння обмежувати художній стиль мови від розмовного.

Виховні:

1) виховання культури розумової праці з урахуванням таких розумових операцій, як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення;

2) формування спостережливості у процесі аналізу тексту.

УстаткуванняКабіна: інтерактивна дошка, роздатковий матеріал.

Хід уроку.

I. Мовленнєва розминка.

На кожній парті уривок із твору «Записки мисливця» (Додаток 1):

Зоря розгорається; ось уже золоті смуги потягнулися небом, в ярах клубяться пари; жайворонки співають, передсвітанковий вітер подув і тихо виринає багряне сонце. Світло так і хлине потоком; серце у вас стрепенеться, як птах. Свіжо, весело, любо!

(На інтерактивній дошці проектуються питання та завдання до тексту)

Прочитайте уривок виразно, спробуйте передати авторське захоплення перед ранковою зорею. (Учень виразно читає текст.)

У яких словах уривка, на вашу думку, виражено ставлення до такого явища природи, як ранкова зоря? (У виразах «серце стрепенеться, як птах», «свіжо, весело, любо!»)

Ще раз прочитайте уривок про себе. Озаголовте його словами з тексту. («Зоря загоряється»).

II. Засвоєння мовного матеріалу про особливості художнього стилю мовлення.

А тепер прочитаємо інший текст (Додаток). Це уривок із повісті «Степ».

Між далечиною і правим горизонтом блимнула блискавка, і так яскраво, що висвітлила частину степу та місце, де ясне небо межувало з чорнотою. Страшна хмара насувалася неквапливо, суцільною масою; на її краю висіли великі чорні лахміття. Цей обірваний, скуйовджений вигляд хмари надавав їй якогось п'яного, бешкетного виразу. Виразно і неглухо пробурчав грім.

Раптом рвонув вітер і зі свистом промайнув степом... Місячне світло затуманилося, стало ніби бруднішим, зірки ще більше насупилися...

Чорнота на небі розкрила рота і дихнула білим вогнем; одразу ж знову загримів грім.

Раптом над головою Єгорушки зі страшним, оглушливим тріском розламалося небо; він нахилився і притаїв подих, чекаючи, коли на його потилицю і спину посиплються уламки.

«Тррах! тах, тах! тах!» виразно карбував грім, котився небом, спотикався, і десь біля передніх возів чи далеко ззаду звалювався зі злим, уривчастим «трра!».

Зробимо стилістичний аналіз тексту з питань та завдань, що даються на інтерактивній дошці.

1. Чи звернений текст до однієї особи, знайомій людині, чи вона написана для всіх людей, яких автор може і не знати? ( Текст написаний для всіх)

4. Що нагадує вам цей текст: уривок із художньої книги чи фрагмент підручника біології? (Цей текст нагадує нам уривок з художньої книги, тому що тут дуже багато образотворчих засобів, з якими ми зустрічаємося при вивченні художніх творів на уроках літератури)

5. Визначте мовну ситуацію тексту (обстановка промови – офіційна, адресат промови: 1- багато, завдання промови – вплив.)

6. Згадайте, який стиль мовлення служить для зображення словесної картини, образної та емоційної ( художній).

До якого стилю належить цей текст?

Висновок учнів.Перед нами – текст художнього стилю промови, оскільки саме художній стиль промови служить зображення словесної картини, образної і емоційної.

- Мета нашого уроку- Вивчити характерні риси художнього стилю, його образотворче-виразні засоби. На минулому уроці було розглянуто особливості розмовного стилю, розпочато заповнення таблиці-схеми. Згадаймо мовну ситуацію художнього стилю, яку визначили під час аналізу тексту, та запишемо на інтерактивній дошці компоненти мовної ситуації художнього стилю мовлення у таблицю-схему. (Учні також заповнюють таблицю у своїх довідниках «Готуємось до ДІА»)

Таблиця-схема

https://pandia.ru/text/78/047/images/image005_2.png" width="170" height="45">0 " style="margin-left:125.9pt;border-collapse:collapse;border :none">

офіційно-діловий

публіцистичний

художній

(така схема має вийти після заповнення порожніх граф)

А тепер ми спробуємо знайти образотворчі засоби, характерні для художнього стилю. Продовжимо аналіз уривка з повісті «Степ»:

Які картини (образи) створює у цьому уривку? (Опис хмари, образ грому…)

Прочитайте опис хмари. Які барвисті визначення (епітети) знаходить автор опису хмари? («Страшна» хмара, «з великими чорними лахміттями на краю», у хмари «обірваний, розкуйовджений вигляд» і п'яний бешкетник.)

Знайдіть слова, висловлювання, які допомагають уявити хмару як злісну, живу істоту («страшна» хмара, «обірваний вигляд», «п'яний вираз).

- Як називається такий виразний засіб мови?

Звернемося до образу грому. Якими словами передає гуркіт грому, буквально наслідуючи грому? Які звуки при описі грому часто повторюються?

Скажіть, які почуття відчуває герой чеховського твору під час грози, а разом із ним і ми, читачі.

А тепер на підставі виконаної роботи розкажіть про особливості художнього стилю.

Висновки учнів. Характерною рисою художнього стилю промови є наявність образних слів і виразів, що створюють яскраву, образну словесну картину.

Правильно, характерною рисою художнього стилю промови є образність. Образність – створення за допомогою слів яскравої, барвистої картини предмета чи явища. Основна особливість художнього стилю промови – наявність у тексті образних слів і виразів. Образ – це яскрава словесна картина. Завершимо складання таблиці-схеми. Внесемо до таблиці особливість художнього стилю промови.

Мовні особливості стилю

III. Формування вміння застосовувати вивчений матеріал.

Виконаємо вправу. Цю вправу ми зробимо у групах. Перед вами два тексти на одну тему. Ці тексти відносяться до різних стилів мови. Прочитайте ці тексти та визначте, до яких стилів вони належать. Кожна група доводить свою думку. Зазначте обидва тексти.

Текст №1

Кульбаба - трав'яниста рослина сімейства складноцвітих, з жовтими суцвіттями і опушеним насінням, що легко розноситься вітром.

(Словник юного біолога)

Текст №2

Де тільки його не зустрінеш! На луках і галявинах, у придорожніх канавах і на пустирях, на узбіччі тротуарів і на залізничному полотні між шпалами. Така вже вона, всюдисуща квітка - кульбаба. Навесні галявина, де багато кульбаб, така яскрава, що навіть трохи боляче дивитися на її жовтизну. А мине місяць, і вона вже ніби снігом покрита. Там, де росли жовті квіти, тепер гойдаються білі кульки. Ось налетів вітер, і одразу піднялася легка хмарка. Це полетіло насіння кульбаби.

(Ю. Дмитрієв)

Виступи учнів

- Виконання вправи 178 за підручником. Прочитати уривки із віршів, «намалювати» картину словами. Переказати прозою, почавши так: "У своїй картині я зобразив би ..."

- На завершення уроку виконайте письмову вправу. Візьміть картку з текстом Лілія (Додаток). Це текст наукового стилю. Прочитайте його. Спробуйте написати свою невелику розповідь про лілію (3 – 5 речень) на основі цього тексту. Текст має бути художнього стилю мовлення.

Лілія.

Лілія – рід багаторічних цибулинних рослин. Стебла вкриті листям; листя лінійне, яйцеподібне, сидяче, чергове. Квітки білі, жовті, червоні, оранжеві, діаметром 13-15 см, трубчасті, дзвонові, часто ароматні.

(Словник юного біолога)

Якщо митці малюють фарбами, ви повинні «намалювати» словами. На допомогу хочу запропонувати картину сучасного художника Антоніо – Джанільятті Лілії. (Картина відображається на екрані) Антоніо Джанільятті народився 1970 року в Італії. З раннього дитинства виявляв любов до архітектури та художнього мистецтва. Закінчив Неаполітанський університет імені Фрідріха ІІ. На даний момент входить до викладацького складу Академії мистецтв "DOMUS ACADEMY".

IV. Підбиття підсумків.

- Використовуючи таблицю, записи у зошитах, дайте повну характеристику художнього стилю мовлення.

Антоніо – Джанільятті «Лілії»

(Художній стиль мови використовується в художній літературі. Те, про що йдеться в тексті, можна візуально уявити. Цей стиль впливає на почуття читача).

V. Домашнє завдання. Вправа 180. Заголовити текст. Знайти мистецькі засоби мови. Списати текст, вставляючи пропущені літери та розділові знаки. Пояснити правопис орфограм і постановку розділових знаків.

VI. Виставлення оцінок.

Художній стиль- функціональний стиль мови, який застосовується у художній літературі. У цьому стилі впливає на уяву та почуття читача, передає думки та почуття автора, використовує все багатство лексики, можливості різних стилів, характеризується образністю, емоційністю мови.

У художньому творі слово як несе певну інформацію, а й служить естетичного на читача з допомогою художніх образів. Чим яскравіший і правдивіший образ, тим сильніше він впливає на читача.

У своїх творах письменники використовують, коли це потрібно, не лише слова та форми літературної мови, а й застарілі діалектні та просторічні слова.

Засоби художньої виразності різноманітні та численні. Це стежки: порівняння, уособлення, алегорія, метафора, метонімія, синекдоха тощо. І стилістичні постаті: епітет, гіпербола, літота, анафора, епіфора, градація, паралелізм, риторичне питання, замовчування тощо.

Художній літературі властиво конкретно образне уявлення життя на відміну абстрагованого, об'єктивного, логіко-понятійного відображення дійсності в науковій мові. Для художнього твору характерні сприйняття у вигляді почуттів та переостворення дійсності, автор прагне передати передусім свій особистий досвід, своє розуміння чи осмислення того чи іншого явища. Але в художньому тексті ми бачимо не лише світ письменника, а й письменника у цьому світі: його переваги, засудження, захоплення, неприйняття тощо. З цим пов'язана емоційність та експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення.

Основою художнього стилю мовлення є літературна російська мова. Слово у цьому функціональному стилі виконує номінативно-зображувальну функцію. До слів, складових основу цього іміджу, передусім входять образні засоби російської літературної мови, і навіть слова, реалізують у тих своє значення. Це слова широкої сфери вживання. Вузькоспеціальні слова використовуються незначною мірою, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін життя.

У художньому стилі мови широко використовується мовна багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли та смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це пояснюється тим, що автор прагне до використання всіх багатств мови, до створення своєї неповторної мови та стилю, до яскравого, виразного, образного тексту. Автор використовує не тільки лексику кодифікованої літературної мови, але й різноманітні образотворчі засоби з розмовної мови та просторіччя.

На перший план у художньому тексті виходить емоційність та експресивність зображення. Багато слів, які у науковій мові виступають як чітко визначені абстрактні поняття, у газетно-публіцистичної промови - як соціально-узагальнені поняття, у художній мові несуть конкретно-чуттєві уявлення. Таким чином, стилі функціонально доповнюють один одного. Наприклад, прикметник свинцевий у науковій промові реалізує своє пряме значення (свинцева руда, свинцева куля), а в художній - утворює експресивну метафору (свинцеві хмари, свинцева ніць, свинцеві хвилі). Тому в художній мові важливу роль відіграють словосполучення, які створюють образне уявлення.

Для художнього мовлення, особливо поетичної, характерна інверсія, тобто. зміна звичайного порядку слів у реченні з метою посилити смислову значущість будь-якого слова, або надати всій фразі особливе стилістичне забарвлення. Прикладом інверсії може бути відомий рядок з вірша А.Ахматової "Все мені бачиться Павловськ горбистий..." Варіанти авторського порядку слів - різноманітні, підпорядковані спільному задуму. Але всі ці відхилення в тексті є законом художньої необхідності.

6. Аристотель про шість якостей «хорошої мови»

Термін «риторика» (грец. Retorike), «ораторське мистецтво» (лат. orator, orare – говорити) «витійство» (застаріле, старослов'янське), «красномовство» (російське)-синонімічні.

Риторика -особлива наука про закони «винаходу, розташування та вираження думок у мові». Сучасне її тлумачення – теорія переконливої ​​комунікації».

Аристотель визначив риторику як здатність знаходити можливі переконання щодо кожного даного предмета, як мистецтво переконання, яке використовує можливе та ймовірне у тих випадках, коли реальна достовірність виявляється недостатньою. Справа риторики не переконувати, а у кожному даному випадку знаходити способи переконання.

Ораторське мистецтво сприймається як високий рівень майстерності громадського виступу, якісна характеристика ораторської мови, майстерне володіння словом.

Красномовність у словнику живої великоросійської В.Даля визначається як краснослів'я, наука і вміння говорити і писати червоно, переконливо і захоплююче.

Коракс, який у п'ятому столітті д.н.е. відкрив у Сірокузах школу красномовства і написав перший підручник риторики, так визначав красномовство: красномовство-це служниця переконання.Составивши вище названі поняття «риторика»,«ораторське мистецтво»,«красномовство», ми знаходимо, що їх поєднує ідея переконання.

Естетика і самовираження оратора в ораторському мистецтві, здатність і вміння захоплююче говорити притаманні красномовству, і навіть наукові закони риторики вони служать однієї мети – переконати. А розрізняються ці три поняття «риторика», «ораторське мистецтво» та «красномовство» різними акцентами, які наголошують на їхньому змісті.

В ораторському мистецтві підкреслюється естетика, самовираження автора, в красномовстві – здатність та вміння захоплююче говорити, а в риториці – науковість принципів та законів.

Риторика як наука та навчальна дисципліна існують тисячі років. У час у неї вкладали різний зміст. Вона розглядалася і як особливий жанр літератури, і як майстерність будь-якого виду мовлення (усного та письмового), і як наука і мистецтво мовлення.

Риторика як мистецтво добре говорити потребувала естетичного освоєння світу, уявлення про витончене і незграбне, красиве і потворне, прекрасне і потворне. Біля витоків риторики стояли актор, танцюрист, співак, які захоплювали та переконували людей своїм мистецтвом.

Одночасно риторика базувалася на раціональному знанні, на відміну від реального від нереального, дійсного від уявного, істинного від помилкового. У створенні риторики брали участь логік, філософ, науковець. У самому становленні риторики був і третій початок воно об'єднувало обидва види пізнання: естетичне та наукове. Таким початком була етика.

Отже, риторика була триєдиною. Вона була мистецтвом переконувати за допомогою слова, наукою про мистецтво переконувати за допомогою слова та процесом переконання, що ґрунтується на моральних принципах.

Ще в античності в риториці склалося два основні напрямки. Перше, що йде від Аристотеля, пов'язувало риторику з логікою і пропонувало вважати гарною мовою переконливу, ефективну мову. При цьому ефективність теж полягала в переконливості до здатності мови завоювати визнання (згоду, симпатію, співчуття) слухачів, змусити їх діяти певним чином. Аристотель визначав риторику як "здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного даного предмета".

Другий напрямок також виник у Др. Греції. До його засновників відносять м Сократа та інших риторів. Його представники схильні були вважати гарною багато прикрашену, пишну мову, побудовану за естетичними канонами. Переконливість продовжувала мати значення, але не єдиним і головним критерієм оцінки промови. Тому напрям у риториці, що бере початок від Аристотеля, можна назвати «логічним», а від Сократа – літературним.

Вчення про культуру мови зародилося ще в Стародавній Греції в рамках риторики як вчення про переваги та недоліки мови. У риторичних трактатах давалися розпорядження, якою має бути мова і чого потрібно в ній уникати. У цих працях містилися рекомендації щодо дотримання правильності, чистоти, ясності, точності, логічності та виразності мови,а так само поради щодо того, як цього досягти. Крім того, ще Аристотель закликав не забувати про адресаті мови: "Мова складається з трьох елементів: самого промовця, предмета, про який він говорить, і особи, до якої він звертається і яка є, власне, кінцевою метою всього". Таким чином, Аристотель та інші ритори звертали увагу читачів на те, що риторичних висот, мистецтва мови можна досягти лише на базі володіння основами мовної майстерності.

Загалом, до основних мовних особливостей художнього стилю мовлення можна віднести такі:

1. Неоднорідність лексичного складу: поєднання книжкової лексики з розмовною, просторічною, діалектною тощо.

Звернемося до прикладів.

«Зріла ковила. Степ на багато верст одягнувся сріблом, що коливалося. Вітер пружно приймав його, напливаючи, шорстів, бугрив, гнав то на південь, то на захід сизо-опалові хвилі. Там, де пробігав текючий повітряний струмінь, ковила молитовно хилилася, і на сивій його хребтині довго лежала чорняча стежка».

«Відцвіли різномасні трави. На гребенях никла безрадісна вигорілий полин. Ночі зітлівали швидко. Ночами на обвуглено-чорному небі, незліченні, сяяли зірки; місяць - козаче сонечко, темніючи ущербленою боковиною, світив скупо, біло; просторий Чумацький шлях сплітався з іншими зоряними шляхами. Терпке повітря було густе, вітер сухий, полинен; земля, насичена тією ж гіркотою всесильного полину, сумувала за прохолодою».

(М. А. Шолохов)

2. Використання всіх пластів російської лексики з метою реалізації естетичної функції.

«Дар'я на хвилину забарилася і відмовила:

Ні, ні, я сама. Туди я сама.

Куди "туди" - вона й близько не знала і, вийшовши за ворота, попрямувала до Ангари».

(В. Распутін)

3. Активність багатозначних слів всіх стильових різновидів мови.

«Бурчить річка вся у мереживі білої піни.

На оксамиті луків червоніють маки.

На світанку народився мороз».

(М. Прішвін).

4. Комбінаторні збільшення змісту.

Слова в художньому контексті набувають нового семантичного та емоційного змісту, що втілює образну думку автора.

«Я мрією ловив тіні, що йдуть,

Тіні згасаючого дня.

Я на вежу сходив. І тремтіли сходи.

І тремтіли сходи під ногою до мене».

(К. Бальмонт)

5. Велика перевага використання конкретної лексики та менша – абстрактної.

«Сергій штовхнув важкі двері. Під його ногою ледь чутно схлипнула сходинка ґанку. Ще два кроки – і він уже в саду».

«Прохолодне вечірнє повітря було напоєне дурманним ароматом квітучої акації. Десь у гілках переливчасто і тонко виводив свої трелі соловей».

(М. А. Шолохов)

6. Мінімум пологових понять.

«Ще одна суттєва для прозаїка порада. Більше конкретності. Образність тим виразніше, що точніше, конкретніше названий предмет».

«У Вас: «Коні жують зерно. Селяни готують «ранкову їжу», «шуміли птахи»… У поетичній прозі художника, яка потребує зримої ясності, не повинно бути родових понять, якщо це не диктується найсмисловішим завданням утримання… Овес кращий за зерно. Граки доречніші, ніж птахи».

(Костянтин Федін)

7. Широке вживання народнопоетичних слів, емоційної та експресивної лексики, синонімів, антонімів.

«Шипшина, напевно, з весни ще пробралася по стовбуру до молодої осинки, і ось тепер, коли час прийшов справляти осинці свої іменини, вся вона спалахнула червоними пахучими дикими трояндами».

(М. Прішвін).

«У Ертельєвому провулку містився «Новий час». Я сказав «містилося». Це не те слово. Царило, володарювало».

(Г. Іванов)

8. Дієслівне ведення мови.

Письменник називає кожен рух (фізичний та/або психічний) та зміна стану поетапно. Нагнітання дієслів активізує читацьку напругу.

«Григорій спустився до Дону, обережно переліз через тин астахівського база, підійшов до прикритого віконницями вікна. Він чув тільки часті удари серця ... Тихо постукав у плетіння рами ... Ксенія мовчки підійшла до вікна, придивилася. Він побачив, як вона притиснула до грудей руки і почув незрозумілий стогін, що зірвався з губ. Григорій знаком показав, щоб вона відчинила вікно, зняв гвинтівку. Ксенія розкрила стулки. Він став на призьбу, голі руки Аксинії схопили його шию. Вони так тремтіли і билися на його плечах, ці рідні руки, що їхнє тремтіння передалося й Григорію».

(М.А. Шолохов "Тихий Дон")

Домінантами художнього стилю є образність та естетична значущість кожного його елемента (аж до звуків). Звідси прагнення свіжості образу, непобитим виразам, велика кількість тропів, особлива художня (відповідна дійсності) точність, використання спеціальних, характерних лише цього стилю виразних засобів промови - ритму, рими, навіть у прозі особливої ​​гармонійної організації промови.

Художній стиль мовлення відрізняється образністю, широким використанням образотворчих засобів мови. У ньому крім типових йому мовних засобів використовуються кошти та інших стилів, особливо розмовного. У мові художньо літератури можна використовувати просторіччя і діалектизми, слова високого, поетичного стилю, жаргонні, грубі слова, професійно ділові мовні звороти, публіцистика. Кошти в художньому стилі промови підпорядковуються основний його функції - естетичній.

Як зауважує І. С. Алексєєва, «якщо розмовний стиль мовлення виконує переважно функцію спілкування, (комунікативну), науковий та офіційно-діловий функцію повідомлення (інформативну), то художній стиль мовлення призначений для створення художніх, поетичних образів, емоційно-естетичного впливу. Всі мовні засоби, що включаються до художнього твору, змінюють свою первинну функцію, підпорядковуються завданням даного художнього стилю».

У літературі мова займає особливе становище, оскільки він є тим будівельним матеріалом, що сприймається на слух або зір матерією, без якої не може бути створено твір.

Художник слова – поет, письменник – знаходить, за висловом Л. Толстого «єдино потрібне розміщення єдино потрібних слів», щоб правильно, точно, образно висловити думку, передати сюжет, характер, змусити читача співпереживати героям твору, увійти у світ створений автором.

Все це доступно лише мові художньої літератури, тому вона завжди вважалася вершиною літературної мови. Найкраще у мові, найсильніші його можливості та рідкісна краса – у творах художньої літератури, і все це досягається мистецькими засобами мови. Засоби художньої виразності різноманітні та численні. Насамперед, це стежки.

Стежки - мовний зворот, у якому слово чи вираз вжито в переносному значенні з метою досягнення більшої художньої виразності. В основі стежки лежить зіставлення двох понять, які видаються нашій свідомості близькими в будь-якому відношенні.

1). Епітет (грецьке epitheton, латинське appositum) – визначальне слово, переважно тоді, коли воно додає нові якості до значення обумовленого слова (epitheton ornans – прикрашаючий епітет). Порівн. у Пушкіна: «рум'яна зоря»; особливу увагу теоретики приділяють епітету з переносним значенням (порівн. у Пушкіна: «днів моїх суворих») та епітету з протилежним значенням - так зв. оксюморону (пор. Некрасова: «Убога розкіш»).

2). Порівняння (латинське comparatio) - розкриття значення слова шляхом зіставлення його з іншим за якоюсь загальною ознакою (tertium comparationis). Порівн. у Пушкіна: «швидше птиці молодість». Розкриття значення слова шляхом визначення його логічного змісту називається тлумаченням і відноситься до фігур.

3). Перифраза (грецьке periphrasis, латинське circumlocutio) - спосіб викладу, що описує простий предмет у вигляді складних оборотів. Порівн. у Пушкіна пародійну перифразу: «Юна вихованка Талії та Мельпомени, щедро обдарована Аполлоном». Однією з видів перифрази є евфемізм - заміна описовим оборотом слова, з якихось причин визнаного непристойним. Порівн. у Гоголя: «обходитися за допомогою хустки»

На відміну від наведених тут стежок, побудованих на збагаченні незміненого основного значення слова, такі стежки побудовані на зсувах основного значення слова.

4). Метафора (латинське translatio) – вживання слова у переносному значенні. Класичний приклад, наведений Цицероном - «ремствування моря». Збіг багатьох метафор утворює алегорію та загадку.

5). Синекдоха (латинське intellectio) - випадок, коли ціла річ впізнається з малої частини або коли в цілому впізнається частина. Класичний приклад, наведений Квінтіліаном - "корми" замість "корабель".

6). Метонімія (латинське denominatio) - заміна однієї назви предмета іншим, запозиченим у родинних та близьких предметів. Порівн. у Ломоносова: "читати Вергілія".

7). Антономасія (латинське pronominatio) - заміна власного імені іншим, ніби ззовні запозиченим прізвиськом. Класичний приклад, наведений Квінтіліаном – «руйнівник Карфагена» замість «Сципіон».

8). Металепсис (латинське transumptio) - заміна, що представляє як би перехід від одного стежка до іншого. Порівн. у Ломоносова - «десять жнив минуло...: тут через жнива очевидно літо, через літо - цілий рік».

Такі стежки, побудовані вживанні слова у переносному значенні; теоретики відзначають ще можливість одночасного вживання слова в переносному і прямому значенні, можливість збігу метафор, що суперечать одна одній. Нарешті, виділяється ряд стежок, у яких змінюється не основне значення слова, але той чи інший відтінок цього значення. Такі:

9). Гіперболу – перебільшення, доведене до «неможливості». Порівн. у Ломоносова: «біг, швидше вітру і блискавки».

10). Літотес - применшення, що виражає у вигляді негативного обороту зміст позитивного обороту («багато» у значенні «багато»).

11). Іронія - вираз у словах протилежного їх значенню сенсу. Порівн. наведена Ломоносовим характеристику Катіліни у Цицерона: «Так! Чоловік він боязкий і прикрою...».

До виразних засобів мови належать і стилістичні постаті промови або просто постаті промови: анафора, антитеза, безспілка, градація, інверсія, багатосоюзність, паралелізм, риторичне питання, риторичне звернення, умовчання, еліпсис, епіфора. До засобів художньої виразності так само належать ритм (вірші та проза), рима, інтонація.

Художній стиль мови як функціональний стиль знаходить застосування у художній літературі, яка виконує образно-пізнавальну та ідейно-естетичну функцію. Щоб зрозуміти особливості художнього способу пізнання дійсності, мислення, що визначає специфіку художнього мовлення, треба порівняти його з науковим способом пізнання, що визначає характерні риси наукового мовлення.

Художній літературі, як та іншим видам мистецтва, властиво конкретно-образне уявлення життя на відміну абстрагованого, логіко-понятійного, об'єктивного відображення дійсності у науковій мові. Для художнього твору характерні сприйняття за допомогою почуттів та перевідтворення дійсності, автор прагне передати насамперед свій особистий досвід, своє розуміння та осмислення того чи іншого явища.

Для художнього стилю промови характерна увага до приватного та випадкового, за яким простежується типове та загальне. Згадайте добре вам відомі «Мертві душі» Н.В. Гоголя, де кожен із показаних поміщиків уособлює деякі конкретні людські якості, висловлює певний тип, проте вони разом були «обличчям» сучасної автору Росії.

Світ художньої літератури – це «перетворений» світ, зображувана реальність є певною мірою авторський вигадка, отже, у художньому стилі промови найголовнішу роль грає суб'єктивними момент. Вся навколишня реальність представлена ​​через бачення автора. Але в художньому тексті ми бачимо не тільки світ письменника, а й письменника в цьому світі: його переваги, засудження, захоплення, неприйняття тощо. З цим пов'язані емоційність та експресивність, метафоричність, змістовна багатоплановість художнього стилю мовлення. Проаналізуємо невеликий уривок із розповіді Л. Н. Толстого «Іноземець без харчування»:

«На виставку Лера вирушила лише заради учня, з почуття обов'язку. Аліна Крюгер. Персональна виставка Життя як втрата. Вхід вільний". У порожньому залі тинявся бородач із дамою. На деякі роботи він дивився через дірку в кулаку, відчувався професіонал. Лера теж подивилася через кулак, але різниці не помітила: ті самі оголені чоловіки на курячих ніжках, а на задньому плані пагоди у вогні. У буклеті про Аліну було сказано: "Художниця проектує притчевий світ на простір нескінченного". Цікаво, де та як вчать писати мистецтвознавчі тексти? Мабуть, із цим народжуються. Буваючи в гостях, Лера любила гортати художні альбоми і, подивившись репродукцію, прочитати, що пише спеціаліст. Бачиш: хлопчик накрив комаху сачком, з обох боків ангели трубять у піонерські горни, у небі літак зі знаками Зодіаку на борту. Читаєш: «Художник розглядає полотно як культ миті, де впертість деталей взаємодіє зі спробою осмислення буднів». Думаєш: автор тексту мало буває на повітрі, тримається на каві та сигаретах, інтимне життя чимось ускладнене».

Перед нами не об'єктивне уявлення виставки, а суб'єктивне опис героїні оповідання, яку чітко видно автор. Розповідь побудована на поєднанні трьох художніх планів. Перший план – те, що бачить на картинах Лера, другий – мистецтвознавчий текст, інтерпретує зміст картин. Ці плани і стилістично виражені по-різному, навмисне підкреслюється книжковість, зарозумілість описів. А третій план – це авторська іронія, яка проявляється через показ невідповідності змісту картин та словесного вираження цього змісту, в оцінці бородача, автора книжкового тексту, уміння писати такі мистецтвознавчі тексти.

Як засіб спілкування, художня мова має свою мову – систему образних форм, що виражається мовними та екстралінгвістичними засобами. Художнє мовлення поряд з нехудожнім становлять два рівні національної мови. Основою художнього стилю мовлення є літературна російська мова. Слово у цьому функціональному стилі виконує номінативно-образотворчу функцію. Наведемо початок роману В. Ларіна «Нейронний шок»:

«Батько Марата Степан Порфирович Фатєєв, з дитинства сирота, був з роду астраханських биндюжників. Революційний вихор видув його з паровозного тамбуру, дротів через завод Міхельсона в Москві, кулеметні курси в Петрограді і закинув у Новгород-Сіверський, містечко оманливої ​​тиші та благостності».

У цих двох реченнях автор показав не тільки відрізок індивідуального людського життя, а й атмосферу епохи величезних змін, пов'язаних з революцією 1917 р. Перша пропозиція дає знання соціального середовища, матеріальних умов, людських відносин у дитячі роки життя батька героя роману та його власного коріння. Простий, грубуватий народ, що оточував хлопчика (біндюжник – просторічна назва портового вантажника), важка праця, яку він бачив з дитинства, неприкаяність сирітства – ось що постає за цією пропозицією. А наступна пропозиція включає приватне життя у кругообіг історії. Метафоричні словосполучення революційний вихор видув..., приволок..., закинув...уподібнюють людське життя до певної піщинки, яка не може протистояти історичним катаклізмам, і в той же час передають стихію загального руху тих, «хто був ніким». У науковому чи офіційно-діловому тексті така образність, такий шар глибинної інформації неможливі.

Лексичний склад та функціонування слів у художньому стилі мовлення мають свої особливості. До слів, що становлять основу і створюють образність цього іміджу, передусім входять образні засоби російської мови, і навіть слова, реалізують у тих своє значення. Це слова широкої сфери вживання. Вузькоспеціальні слова використовуються незначною мірою, тільки для створення художньої достовірності при описі певних сторін життя. Наприклад, Л.М. Толстой у «Війні та мирі» при описі батальних сцен використовував спеціальну військову лексику; значну кількість слів із мисливського лексикону ми знайдемо у «Записках мисливця» І.С. Тургенєва, в оповіданнях М.М. Пришвіна, В.А. Астаф'єва, а «Пікової Дамі» А.С. Пушкіна багато слів з лексикону карткової гри і т. п. У художньому стилі промови дуже широко використовується мовна багатозначність слова, що відкриває в ньому додаткові смисли та смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях, завдяки чому з'являється можливість підкреслити найтонші відтінки значень. Це пояснюється тим, що автор прагне до використання всіх багатств мови, до створення своєї неповторної мови та стилю, до яскравого, виразного, образного тексту. Автор використовує не лише лексику кодифікованої літературної мови, а й різноманітні образотворчі засоби з розмовної мови та просторіччя. Наведемо приклад використання такого прийому Б. Окуджавої в «Пригодах Шипова»:

«У трактирі Євдокимова вже зібралися гасити лампи, коли почався скандал. Скандал розпочався так. Спершу в залі все виглядало благообразно, і навіть трактирний статевий, Потап, сказав господареві, що, мовляв, нині бог милував – жодної битої пляшки, як раптом у глибині, у напівтемряві, у самій серцевині загуло, мов бджолиний рій.

- Батюшки світла, - ліниво здивувався господар, - ось, Потапко, пристріт твій, чорт! Ну треба ж було каркати, чорт!

На перший план у художньому тексті виходять емоційність та експресивність зображення. Багато слів, які у науковій промові виступають як чітко визначені абстрактні поняття, у газетно-публіцистичної промови – як соціально-узагальнені поняття, у художній мові несуть конкретно-чуттєві уявлення. Таким чином, стилі функціонально доповнюють один одного. Наприклад, прикметник свинцевийу науковій промові реалізує своє пряме значення ( свинцева руда, свинцева куля), а художньою утворює експресивну метафору ( свинцеві хмари, свинцева ніч, свинцеві хвилі). Тому в художній мові важливу роль відіграють словосполучення, які створюють образне уявлення.

Для художнього мовлення, особливо поетичної, характерна інверсія, тобто. зміна звичайного порядку слів у реченні з метою посилити смислову значущість будь-якого слова або надати всій фразі особливе стилістичне забарвлення. Прикладом інверсії може бути відомий рядок з вірша А. Ахматової «Все мені бачиться Павловськ горбистий...». Варіанти авторського порядку слів різноманітні, підпорядковані спільному задуму.

Синтаксичний лад художньої мови відбиває потік образно-емоційних авторських вражень, тому тут можна зустріти усю різноманітність синтаксичних структур. Кожен автор підпорядковує мовні засоби виконання своїх ідейно-естетичних завдань. Так, Л. Петрушевська, щоб показати невлаштованість, «заморочки» сімейного життя героїні оповідання «Поезія в житті», включає до складу однієї пропозиції кілька простих та складних речень:

«В історії ж Мили далі все покотилося по наростаючій, чоловік Мили в новій двокімнатній квартирі тепер уже не захищав Мілу від матері, мати жила окремо, а телефону не було ні там, ні тут – чоловік Мили став сам собі і Яго і Отелло і з глузуванням, з-за рогу спостерігав за тим, як до Мілі пристають на вулиці мужики його типу, будівельники, старателі, поети, які не знають, як важка ця ноша, як непідйомне життя, якщо битися поодинці, оскільки краса в житті не помічниця, так приблизно можна було б перекласти ті матюки, відчайдушні монологи, які колишній агроном, а нині науковий співробітник, чоловік Мили, вигукував і на нічних вулицях, і в себе в квартирі, і напившись, так що Міла переховувалась з малолітньою дочкою десь, знайшла собі притулок, і нещасний чоловік бив меблі та жбурляв залізні каструлі».

Ця пропозиція сприймається як нескінченна скарга незліченної кількості нещасних жінок, як продовження теми сумної жіночої частки.

У художній мові можливі відхилення від структурних норм, зумовлені художньою актуалізацією, тобто. виділенням автором якоїсь думки, ідеї, риси, важливої ​​сенсу твори. Вони можуть виражатися у порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних та інших норм. Особливо часто цей прийом використовується до створення комічного ефекту чи яскравого, виразного художнього образу. Розглянемо приклад із твору Б. Окуджави «Пригоди Шипова»:

«Ай, любий, – похитав головою Шипов, – навіщо так? Не треба. Я ж тебе наскрізь бачу, мон шер... Гей, Потапко, ти чого ж людину на вулиці забув? Веди сюди, будя. А що, пане студенте, як вам здається цей трактир? Адже грязнецо. А ви думаєте, він мені до вподоби?... Я в справжніх рестораціях бував, знаю... Чистий ампірс... Та там же з людьми не поговориш, а тут я дечого можу й дізнатися».

Мова головного героя характеризує його дуже яскраво: не надто освічений, але амбітний, який бажає справляти враження пана, пана, Шипов вживає елементарні французькі слова (мон шер) поряд із просторічними будя, ндрав, тут, які відповідають як літературної, а й розмовної формі. Але всі ці відхилення в тексті є законом художньої необхідності.

Різновидів стилів тексту російською мовою багато. Одним із них є художній стиль мови, який використовується в літературній сфері. Він характерний вплив на уяву і почуття читача, передача думок самого автора, застосування багатої лексики, емоційне забарвлення тексту. У якій області він застосовується, і які його основні особливості?

Історія цього стилю почалася ще з давніх часів. Протягом усього часу склалася певна характеристика таких текстів, що відрізняє їх від різних стилів.
За допомогою цього стилю автори творів мають можливість самовиразитися, донести до читача свої думки, міркування, використовуючи все багатство своєї мови. Найчастіше він застосовується в письмовій мові, а в усній використовується, коли читаються вже створені тексти, наприклад, під час постановки будь-якої п'єси.

Мета художнього стилю полягає не в тому, щоб безпосередньо передати певну інформацію, а в тому, щоб впливати на емоційний бік людини, яка читає твір. Однак це не єдине завдання такої мови. Досягнення встановлених цілей відбувається тоді, коли виконуються функції художнього тексту. До них відносяться:

• Образно-пізнавальна, яка полягає в тому, щоб розповісти людині про світ, суспільство за допомогою емоційної складової мови.
• Ідейно-естетична, яка застосовується для опису образів, які і передають читачеві сенс твору.
• Комунікативна, за якої читач пов'язує інформацію з тексту з реальною дійсністю.

Такі функції художнього твору допомагають автору надати значення тексту, щоб він зміг виконати перед читачем усі завдання, відповідно до яких він створювався.

Область використання стилю

Де ж застосовується художній стиль мови? Сфера його використання досить широка, тому що така мова втілює безліч аспектів і засобів багатої російської мови. Завдяки цьому такий текст виходить дуже красивим та привабливим для читачів.

Жанри художнього стилю:

• епос. У ньому описуються сюжетні лінії. Автор демонструє свої думки, зовнішні хвилювання людей.
• Лірика. Такий приклад художнього стилю допомагає передати внутрішні почуття автора, переживання та думки персонажів.
• Драма. У цьому жанрі присутність автора практично не відчувається, тому що велика увага приділяється діалогам між героями твору.

З усіх цих жанрів виділяють підвиди, які у своє чергу можна розділити ще різновиду. Таким чином, епос поділяється на такі типи:

• Епопея. У ній більшість відводиться історичним подіям.
• Роман. Зазвичай він відрізняється складним сюжетом, у якому описується доля героїв, їхні почуття, проблеми.
• Розповідь. Такий твір пишеться в невеликому розмірі, він розповідає про певний випадок, що стався з персонажем.
• Повість. Вона має середній розмір, має властивості роману та оповідання.

Для художнього стилю мовлення характерні такі ліричні жанри:

• О так. Так називається урочиста пісня, присвячена чомусь.
• Епіграми. Це вірш, у якому присутні сатиричні ноти. Приклад художнього стилю у разі — «Епіграма на М. З. Воронцова», яку написав А.С.Пушкін.
• Елегія. Такий твір також пишеться у віршованій формі, але має ліричну спрямованість.
• Сонет. Це також вірш, який складається із 14 рядків. Рифми вишиковуються за строгою системою. Приклади текстів такої форми можна зустріти у Шекспіра.

До типів драми відносять такі жанри:

• Комедія. Метою такого твору є те, щоб висміяти якісь пороки суспільства чи конкретної людини.
• Трагедія. У цьому тексті автор розповідає про трагічне життя персонажів.
• Драма. Цей однойменний тип дозволяє показати читачеві драматичні відносини героїв та суспільства загалом.

У кожному з цих жанрів автор намагається не так розповісти про щось, скільки просто допомогти читачам створити в голові образ героїв, відчути описувану обстановку, навчитися співпереживати персонажам. Це створює певний настрій та емоції у людини, яка читає твір. Розповідь про якийсь неординарний випадок розвеселить читача, драма ж змусить співпереживати героям.

Основні ознаки художньої стилістики мови

Ознаки художнього стилю мовлення склалися протягом його тривалого розвитку. Його основні риси дозволяють тексту виконати поставлені йому завдання, впливаючи на емоції людей. Мовні засоби художнього твору виступають основним елементом цієї мови, що допомагає створити красивий текст, здатний захопити читача під час прочитання. Широко застосовуються такі виразні засоби як:

• Метафори.
• Алегорія.
• Гіперболу.
• Епітет.
• Порівняння.

Також основні ознаки включають мовну багатозначність слів, яка досить широко вживається при написанні творів. За допомогою такого прийому автор надає тексту додаткового змісту. Крім того, часто застосовують синоніми, завдяки яким вдається підкреслити важливість значення.

Вживання цих прийомів свідчить, що під час створення свого твору автор хоче використовувати всю широту російської. Так він може виробити свій неповторний мовний стиль, який відрізнятиме його від інших стилів тексту. Письменник застосовує не тільки суто літературну мову, а й запозичує кошти з розмовної мови та просторіччя.

Риси художнього стилю також виражаються у піднесенні емоційності та експресивності текстів. Безліч слів у творах різних стилів застосовуються по-різному. У літературно-художній мові деякі слова позначають певні чуттєві уявлення, а публіцистичному стилі ці слова використовуються для узагальнення будь-яких понять. Таким чином, добре взаємодоповнюють один одного.

Мовні особливості художнього стилю тексту включають використання інверсії. Так називається прийом, у якому автор розставляє слова у реченні негаразд, як це робиться зазвичай. Це потрібно для того, щоб надати більшої значущості конкретному слову або виразу. Письменники можуть у різних випадках змінювати порядок слів, залежить від загального задуму.

Також у літературній мові можуть спостерігатися відхилення від структурних норм, які пояснюються тим, що автор хоче виділити якусь свою думку, ідею, наголосити на важливості твору. І тому письменник може дозволити собі порушити фонетичні, лексичні, морфологічні та інші норми.

Особливості художнього стилю мови дозволяють вважати його найголовнішим над усіма іншими різновидами стилів тексту, тому що в ньому застосовуються різні, багаті і яскраві засоби російської мови. Ще йому характерне дієслівне речеведение. Воно полягає в тому, що автор поступово вказує кожен рух та зміну стану. Це добре допомагає активізувати напругу читачів.

Якщо розібрати приклади стилів різної спрямованості, то виявити художню мову точно не важко. Адже текст у художньому стилі за всіма перерахованими особливостями, помітно відрізняється від інших стилів тексту.

Приклади літературного стилю

Ось приклад художнього стилю:

Сержант крокував жовтуватим будівельним піском, гарячим від денного палючого сонця. Він промок з голови до ніг, все його тіло було посипано дрібними подряпинами, які залишив гострий колючий дріт. Ниючий біль зводив його з розуму, але він був живий і йшов у бік командного штабу, що виднівся вдалині метрів за триста.

Другий приклад художнього стилю містить у собі такі засоби російської, як епітети.

Яшка був лише дрібним капосником, який, незважаючи на це, мав величезний потенціал. Ще в далекому дитинстві він віртуозно тер груші у баби Нюри, а через двадцять років переключився на банки в двадцяти трьох країнах світу. При цьому йому вдавалося майстерно їх обчищати, що ні поліція, ні Інтерпол не мали змоги зловити його на місці злочину.

Мова грає величезну роль літературі, оскільки саме він виступає у ролі будівельного матеріалу до створення творів. Письменником є ​​художником слова, формуючи образи, описуючи події, висловлюючи власні думки, він змушує читача співпереживати персонажам, поринути у світ, який створив автор.

Тільки художній стиль промови може досягти такого ефекту, тому книги завжди користуються величезною популярністю. Літературна мова має необмежені можливості та надзвичайну красу, яка досягається завдяки мовним засобам російської мови.