Про відославні берендеї. Берендеї - загадкова та неоднозначна історія зниклого народу Глава I
Нещастя берендеїв не так від «зол» природи, як від них самих. Зло - у їхніх справах, у їхніх стосунках один до одного, у влаштуванні їхнього життя. Самі люди не можуть навести порядків на своїй землі. Самі нерівно розділили багатства, самі собі влаштували і панство, і холопство. Тут втрачено співчуття, участь. Тут біда людини - біда чужа.
Островському чується діалог царя берендеїв з однією зі своїх наближених - Бермятой. У ньому їдка, іронічна оцінка «благополуччя» у межах його країни.
Великий пар щасливих берендеїв,
Живи повік! Від радісного ранку,
Від підданих твоїх і від мене
Привіт тобі! У твоєму великому царстві
Поки все гаразд. *
Чи правда?
Воістину.
Не вірю я, Берм'ято.
У судженнях твоїх помітна легкість.
Не раз тобі й словом та указом.
Наказано, і повторюю знову,
Щоб глибше ти дивився на речі, по суті
Проникнути їх намагався в глибину.
Не можна ж легко, пурхаючи метеликом,
Стосуватися лише поверхні предметів.
Поверхневість - порок у почесних особах,
Поставлені високо над народом.
Не думай ти, що все гаразд,
Коли народ не голодний, не бродить
З торбинками, не грабує дорогами.
Не думай ти, що якщо немає вбивств
І крадіжки...
Крадуть потроху.
І ловите?
Навіщо ж їх ловити,
Праці втрачати? Нехай собі крадуть.
Коли-небудь та трапляться; в силу
Прислів'я народного: «Скільки злодії
Ні красти, батога не оминути».
Отже, ми переходимо до першої людини країни берендеїв, у п'єсу «поселений» цар - Берендей. Він казковий і, як цар, незвичайний. У ньому зосереджені нитки всіх життєвих засад його країни. І що зовсім незвичайно, в його розумі та серці «нитки» від людських думок і відчуттів: від розумів і сердець берендеїв.
Берендей - не просто осередок людських настроїв, у ньому активна думка, що контролює, упорядковує і спрямовує ці настрої. У Берендеї поєднуються мудрість і простота, справедливість і доброта, любов до людей і цнотливість, царська влада та наївна скромність. Берендей – справжній казковий цар, таким його хотів бачити Островський.
Мудра та добра сутьцаря Берендея відчутті складного, конфліктного життя свого народу, в оцінці причин нещастя людей, у пошуку способів викорінення таких причин для досягнення загального благополуччя.
Берендей чутливий до настрою життя. Він чує людський стогін. Він хоче увійти в життя народне, зрозуміти біди народні, причини цих бід. І допомогти влаштувати життя без бід та нещасть.
Як усі люди «царства», Береядей бачить першу причину нещасть - у негоді, без літнього тепла і в цьому - перша його заклопотаність.
Благополуччя – велике слово!
Не бачу я його давно в народі,
П'ятнадцять років не бачу. Наше літо,
Короткий, рік у рік коротший
Стає, а весни холодніші,--
Туманні, сирі, як осінь,
Сумні. До половини літа
Сніги лежать у ярах і лядинах,
З них повзуть тумани вранці,
А надвечір виходять злі сестри
Трясучі і бліді кумохи,
І вештаються по селах, ламаючи,
Знобуючи людей...
В основах гуртожитку, в людському егоїзмі та у відносинах, побудованих на егоїзмі. У втраті людського кревності, у втраті кохання для людей, втраті почуття краси.
У серцях людей я помітив остуду
Чи не малу; гарячості любовної
Не бачу я давно у берендеїв.
Зникло в них служіння красі.
Коротше, друже, серцева остуда
Повсюдна, серця охолодніли,
І ось тобі розгадка наших лих
І холоду: за холоднечу наших почуттів
І гнівається на нас Ярило-Сонце
І холодом мстить. Зрозуміло?
І тут ось народжується та сама «фантастична» ідея дії. Якщо зрозумілі причини народного нещастя, то чому не знищити їх? Поєднати роз'єднаних людей, порушити ворожнечу, подолати людську холодність, прикрасити життя любов'ю - ось завдання. Здійснити цю велику справу - значить досягти загального щастя на землі берендеїв.
Безсоння томний,
Продумав я всю ніч, до ранку,
І ось на чому зупинився: завтра,
У Ярилін день, у заповідному лісі,
На світанку дня зійдуться берендеї;
Велимо зібрати, що є в моєму народі,
Дівчат-наречених та хлопців-наречених
І всіх зараз союзом нерозривним
З'єднаємо, тільки Сонце бризне
Рум'яними променями по зеленим
Верхів дерев. І нехай тоді зіллються
У єдиний клич привіт на зустріч Сонцю
І шлюбна урочиста пісня.
Угодної немає Ярилі жертви!
Островський опускає землю боротьбу богів. Тут, на землі, їх продовження – діти: Снігуронька та Лель, дочка Мороза та син Ярили – Сонця. І суть конфлікту тут, на землі, - земна, життєва, людська. Лель і Снігуронька – молоді, гарні люди, хлопець та дівчина. Доля їх зводить недарма. Вони мають покохати одне одного. І якби так! Тоді б скінчилася вічна боротьба тепла та холоду. Скінчилися б муки берендеїв. Однак, чи може відбутися таке з'єднання? Адже воно означало б загибель Снігуроньки! Вона б розтанула від палкого кохання сина Ярили!.. І так треба. У цьому й благо. Такий задум бога Ярила.
У деяких слов'янських народів весна називалася Лялей чи Лелей, що збігалося з давньою Ладою, богинею кохання та весняної родючості. Очевидно спорідненість імені Леля з ім'ям матері Снігуроньки - Весни, а також спорідненість їх «душ».
Весна – Лель, Весна – Снігуронька, Снігуронька – Лель. Дочка Весни, Снігуронька відчуває потяг до теплих і трепетних стихій життя. У цьому й полягає розгадка дитячої прихильності Снігуроньки до пастушку.
Снігуронька, сама того не розуміючи, чинить з Лелем по-дитячому егоїстично: «Піди від нас, піди подалі, Лель! / Не я гоню, потреба велить». Снігуронька - дитина, яка може грати або не грати зі своєю улюбленою іграшкою (Лелем), але від інших оберігає її болісно ревно: «…з іншими дівчатами водиться перестань, пестиш їх, а мені серце боляче, цілуєш їх, а я дивлюся та плачу ». Але «Сонця улюблений син» і дочка Мороза не будуть разом, оскільки різні вони не лише за своєю природою, а й по відношенню до життя. Крижане серце Снігуроньки ще не тільки не здатне любити, але і не здатне до співчуття і жалості, які властиві більшості берендеїв, у тому числі і Лелю.
У країні берендеїв утворюються спілки без кохання. Здається, Лель любить Снігуроньку, але вона холодна, вона не може любити. Здається, що покохали один одного Купава та Мізгір. Але ж це тільки здається, а кохання ні! Неможливість щасливих спілок виявляється при їхньому зародженні. Руйнування союзів, що намітилися, відбувається до настання урочистостей на честь Ярили. Але вся справа не в руйнуванні, а в поєднанні! У поєднанні людей на засадах кохання. Саме - на засадах кохання. Оце диво і має статися. Островський творить це диво.
Можна припустити, що союз Леля та Купави зумовлений навіть їхніми іменами. Дуже давно свято Ярили називалося Купальськими святами. Імена Куп-ало (Куп-ава) позначали те саме плідне божество літа. Отже, "Купава", як і "Ярило", може означати "світло", "тепло", "сонце".
А Лель? «Його (сонця) тепло в промовах моїх… у крові та в серці». Купава – «сонячна», а Лель – «Сонця улюблений син». Їх союз немов освячений самим язичницьким божеством, та й породи вони однієї – берендєєвської.
Крізь язичницький колорит народного нестримного життя в «весняній казці» проходить думка про християнську любов - любов одухотвореної, в основі якої не пристрасть, а співчуття і жалість. За старих часів на Русі говорили: «Жаліє - значить любить»
Снігуронька, серце якої ще не розмерзлося, не може зрозуміти вчинок Леля - принародний поцілунок з Купавой, в основі якого лежить співчуття та розуміння чужого горя.
Невипадковий вибір Морозом Бобилей, котрим щастя у цьому лише, «щоб у руках багатство було». Мороз віддає перевагу гіршим найкращим, холодні серця гарячим. Адже Бобилю, «що день - то бенкет, що ранок - те похмілля, - ось найзаконніше життя!» У холоді Бобилів, думає Мороз, збережеться і холодна наївність Снігуроньки.
Чи не можна знайти подібність між Снігуронькою та Мізгирем, які звикли не дарувати, а купувати кохання. Він, як і Снігуронька, яка тільки збирається взяти у матінки «трошки серцевого тепла, щоб тільки трохи тепліло серце», не знає справжнього кохання, хоча красунь бачив багато. Те, що він називав любов'ю, не палке почуття, а лише захоплення. Тому, зустрівши « найкращу красу», він, не замислюючись, залишає колишню – Купаву: «Любив тебе, тепер люблю іншу – Снігуроньку».
Мізгір тієї ж породи, що й Мороз: владний, холодний, егоїстичний. Він із тих, хто не зупиняється перед здійсненням своїх бажань і забаганок і не замислюється про свої вчинки: «Серце наказувати звикло… Вільно йому любити і розлюбити». Мізгір готовий заплатити за кохання: «Люби мене… Дарами безцінними красу твою осиплю безцінну», «візьми безцінну перлину, а мені кохання віддай».
Снігуронька для Мізгіря не така, як усі дівчата-берендейки, котрі й «люблять без оглядки», і «обома руками обіймають», і «весело дивляться». Мізгірю подобається незвичайність Снігуроньки:
Опущені сором'язливі очі,
Віями вкриті; лише крадькома
Майне крізь них благаючий погляд...
Однією рукою ревниво тримає друга,
Інший його відштовхує геть.
Обділені серцевою теплотою, а тому чужі для берендеїв Снігуронька та Мізгір були відкинуті слобожанами.
Але й у душі Мізгіря вперше прокидається справжнє, справжнє почуття любові. І хоча цьому почутті поки немає відповіді, оскільки Снігуроньці ще не дано любити, щире почуття саме по собі для Мізгіря - найвища нагорода. Тому що саме воно будить у людині людське.
Заключні сцени «Весняної казки» показані на лісовій «Ярилині галявині» в ніч. Тут зібралися усі берендеї. І перед сходом сонця відбуваються дивовижні перетворення. Люди об'єднуються і з'єднуються у спільних веселощах. Сполучаються душами, серцями.
Однак ці сполуки відбуваються не без перешкод і не без драматизму. Відбувається особливо пристрасна, велика боротьба за кохання. Вогнем, що розпалює цю пристрасть кохання та борінь, стає Лель, він знаходить своє кохання. Кохання у відповідь, гаряче. Пастух Лель, якого Мураш не допускав до свого порога, знайшов щире кохання його дочки - Купави. Батько ж Купави, Мураше, щиро радий за любов своєї дочки. Відбулося те, що раніше здавалося неможливим.
«Зрада» Леля ображає Снігуроньку. У ній народжується почуття тривожної заздрості до чужого кохання. Вона хоче повернути до себе Леля, повернути будь-що; Вона всюди переслідує Леля, благає повернутися до неї.
Однак, муки Снігуроньки - не від втраченого кохання. Її, кохання, не було і немає. Вона не здатна кохати. І пристрасть її тому – не любовна. І пристрасть, і муки, і дії її - від розуму, а не від серця, від образи, від утиску її самолюбства.
Розпач, що спалахнув разом із прозрінням, жене Снігуроньку до матері Весни. Щоб виплакати горе, щоб вимолити серце, що любить.
Родима, у сльозах туги та горя
Зве тебе покинута дочка.
З тихих вод прийшли почути стогони
І скарги Снігуроньки твоєї.
Хочу кохати, але слів кохання не знаю,
І почуття немає в грудях...
Болісні ревнощі
Дізналася я, кохання ще не знаючи.
Батько-Мороз і ти, Весна-Красна,
Погане мені, заздрісне почуття ""
Натомість любові у спадок приділили...
О мамо, дай кохання!
Кохання прошу, кохання дівочого.
Коли серце Снігуроньки сповнюється любов'ю, диво, яке відбувається в Снігуроньці, виявляється дивом і в серцях берендеїв.
Апофеоз картини, що завершує казку, в очищенні людських доль від хибних вдач, в збагаченні самих людей високою людяністю.
Кохання Снігуроньки живлющою вологою розливається до душі берендеїв. І зігріває їх. І поєднує їх.
«Весняна казка» закінчується словом царя Берендея і хором усіх берендеїв під спів сина Ярили.
Снігуроньки сумна кончина
І страшна смерть Мізгіря
Тривожити нас не можуть; Сонце знає,
Кого карати та милувати. Здійснився
Правдивий суд!
Виженемо ж останній холод слід
З наших душ і звернемося до Сонця.
БЕРЕНДЕЙ - Дід-Лісавік - дух-володар лісів та рослинності, Що визначає життя, долю і поведінку всіх мешканців лісових хащ і забезпечує згоду в природі, уособлення вічно живої природи.
Руки його вкриті дубовою корою, у волоссі та бороді в'ється плющ, по щоках зелений мох росте, а на голові – пташине гніздо.
Згідно тлумачним словникам, Берендей - чаклун, перевертень, кочівник, той, хто постійно живе у лісі.
Берендей – дух-помічнику ворожіння по листі рослин.
_________________________
Ворожіння по листю рослин:
Щоб відкрити загадкову завісу майбутнього, зовсім не обов'язково звертатися за допомогою до ворожок, екстрасенсів, чаклунів та інших носіїв магічних знань.
Якщо дуже хвилює якесь питання, чи необхідно ухвалити важливе рішення досить просто зосередитися на проблемі, поставити питання і загадати подумки: так, чи ні?
Справа в тому що всі відповіді на наші запитання та події майбутнього ми вже знаємо. Відповіді знаходяться на рівні нашої підсвідомості. Випадкове гадання невідомим нам чином відпускає їх звідти. Саме тому прості методиворожінь так популярні у народі.
Через своє бажання дізнаватися про майбутнє люди придумали безліч варіантів ворожінь. З давніх часів ворожили на стрілах, муці, по нутрощах тварин, за співом півня, впізнавали долю за допомогою кіл на воді, швейних голок, кілець, ключів тощо.
Але є ще один дуже старий і популярний спосіб - ворожіння на листі дерев і рослин.
Ворожіння на листі дерев і рослин слід проводити в перший день після молодика. Виберете день, щоб не було вітру, дощу, погода була гарна.
Рано вранці вмийтеся, розпустіть волосся і зніміть прикраси. Візьміть куточок, крейду і вирушайте до лісу чи парку. Добре, якщо ніхто вас не відволікатиме.
Тому намагайтеся вибрати місце, де мало людей і нікого з собою не беріть.
Підберіть із землі листок осики, берези чи липи та загадайте на свого коханого. Це буде ворожіння на листочку «любить чи ні». Тільки добре зосередьтеся, заплющите очі і уявіть його (її) обличчя дуже явно, подумайте про ваші стосунки якомога детальніше.
Потім напишіть вугіллям або крейдою на вибраному аркуші його (її) ім'я та підкиньте аркуш якомога вище. Спостерігайте за ним.
Якщо лист піднявся високо- будьте певні, ваше бажання справдиться, ваш обранець любить і думає про вас.
Якщо лист піднявся низько, швидко полетів убік - на вас чекає невелика сварка, але стосунки налагодяться.
Якщо він полетів високо, а опускаючись, крутиться у повітрі- Ви будете щасливі разом.
Погана ознака - якщо лист швидко впав і залишився лежати на одному місці. Але якщо він зрушив і покотився убік, все налагодиться.
Берендеї мали таємні магічні знання. Вони вважали навколишню природу живою істотою, що має душу. Дерева, квіти та інші рослини були для них друзями. До них зверталися за порадою і за допомогою ворожінь листя рослин дізнавалися відповіді. Прислухайтеся і ви до тихих тихих голосів.
Інші ворожіння за допомогою рослин
До хрещення Русі наші предки землю шанували як матір і рослинам, що ростуть на ній, приписували магічні властивості. Вони вірили, що рослини здатні передбачити долю і дати відповідь на хвилююче питання.
В ці дні гадали по листю рослин, за квітами ромашки, яку древні вважали зіркою, що впала з неба. Ворожіння на листочках на кохання дуже прості. Пелюстки ромашки відривали, запитуючи: Любить, не любить? Остання пелюстка, що залишилася, і була відповіддю.
Також на кохання гадали за допомогою трави звіробою. З нього плели вінок і клали на дах будинку ввечері. Якщо вранці вінок опинявся на землі, то цього року дівчина вийде заміж. Якщо вінок залишався на даху, значить сидіти їй у дівках ще рік.
Ще зривали квітку звіробою і сильно її скручували, щоб виступив сік. За його кольором дівчата ворожили на кохання молодого чоловіка. Якщо виступив прозорий чистий сік, він не любить. Якщо сік червоний – дівчина, безумовно, кохана.
На русалочому тижні збирали букет із польових трав. Кожен із членів сім'ї вибирав собі квітку і загадував бажання. Букет залишали вночі на подвір'ї, а зранку виходили дивитись.
Чиї квіти не зав'яли і залишилися свіжими, весь рік будуть здорові та бадьорі. Бажання їх неодмінно здійсниться. Ну а в кого квіти зав'яли, залишали бажання на наступний рік.
Про різні пророкування, у тому числі про ворожіння по листі рослин можна розповідати довго. Ворожінь існує безліч, наприклад ворожіння з лавровими листами на коханнята інші.
Головне, коли захочете дізнатися про долю за допомогою ворожіння, шукайте відповідь на питання, коли вона стала дуже важливою. Не ставте те саме питання двічі, навіть якщо перша відповідь вам не сподобалася. Поверніться до нього через деякий час.
Не намагайтеся обдурити долю. Вдруге отримана відповідь буде оманливою і тільки більше заплутає реальний перебіг подій.
___________________________________________________________________________
Берендеї, берендичі, берендії(інш. російськ. береньдеї, береньдичі, точна етимологія не встановлена), також зустрічається назва берладники - люди, що жили і кочували в південноруських степах (XI-XIII ст.); у 1097 р. уклали союз із печенігами, у 1105 р. зазнали поразки від половців і з 1146 р. (у складі чорних клобуків) стали данниками (васалами) руських князів. Назва у літописах зникає до XIII ст.
Берендеїє одним із етнічних предків українців. Деякими також вважаються предками запорізьких козаків, зокрема на це вказує їхня столиця — Переяслав (один із майбутніх центрів запорізького козацтва), а також те, що на Південній Русі принципово можливе було лише напівкочове скотарство (на зиму худоба має знаходитись у зимівлях), тому характер життя цих людей мав відрізнятися від життя кочівників Середньої Азії чи Каспію. Однак напівкочовим скотарством займалися всі найбільш відомі з степняків, що осіли в західній частині Дешт-і-Кипчак: торки (черкаси), кипчаки (половці), козарі (бродники).
Берендеївідрізнялися від інших найманців і російських федератів більшою жорстокістю по відношенню до половців (одна з назв половців — погані — стала загальним негативним українським позначенням), що вказує на можливу їхню помсту за втрату колишніх кочів через половців, які швидше за все захопили їхні землі. як це неодноразово зустрічалося в історії південноруських степів. У ворожнечі чорних клобуків з половцями берендеї виявили себе більше торків — ця ворожнеча, яка тривала кілька століть і виявилася у велику кількість взаємних набігів, знайшла свій відбиток у літописах і безлічі фольклорних творів.
Одним з історичних міст берендеїв є Бердичів, що мав насамперед Берендічев. Свою столицю берендеї називали Переяслав (-ль).
Реферат
На тему:
Царство берендеїв у фольклорно-міфологічній драмі О.М. Островського «Снігуронька»
Вступ.
Розділ II. Фольклорна основа казки
Розділ III. Конфлікт казки
Розділ IV. Царство берендеїв
Висновок.
Список використаної литературы.
Вступ
Не було для мене найкращого царства,
як царство берендеїв, не було кращого
світогляду та релігії, як поклоніння
Ярило-Сонця.
Римський Корсаков
До жанру казки Островський звертається у 1867-1868 роках. У цей час їм було розпочато казку «Іван-царевич» - щось на зразок феєрії. Можливо, Снігуронька, що потім виникла, має якийсь зв'язок з названою казкою, бо в первісному варіанті Снігуроньки однією з дійових осіб повинен був бути Іван-царевич. У наступних сценаріях нареченим був і син Берм'яти, що важить своїм походженням, і просто грубий фанфарон.
Островський створив не казку-поему, а казку-драму й у плані виступив новатором. Він не користувався якимось казковим сюжетом, що до нього існував. З окремих, різних старовинних переказів він створив оригінальний твір поетичного мистецтва. Його казка-драма набуває абсолютно нової поетично-жанрової якості. Це не що інше, як драматична казка-епопея з участю не одиночок-героїв, а цілого організованого племені. І «дійством» не в ім'я досягнення егоїстичних цілей для героїв-одинаків, а в ім'я життя цілого племені, цілого народу.
Оригінальність «Весняної казки» Островського в тому, що вона поєднує в собі два дуже різні самостійні засади: суспільний реалістичний зміст, реалістичний народний ідеал і фантастичну форму. Причому поєднання цих почав так органічно, що фантастично-казкова форма не закриває, не затемнює головну, реалістичну, людсько-життєву тенденцію. Мабуть, навпаки, вона її з'ясовує, виявляє, зовнішає до особливо переконливої яскравості. У Островського в «Снігуроньці» «казковий світ відтворено так майстерно, що видно і чути якийсь реальний світ» (І.А. Гончаров)
Казковість, чари таять і виявляють тут силу особливого навіювання, заклинання, гіпнотичну енергію для битви за мрію та досягнення цієї мрії. Тим самим було казка, казковість для Островського набуває сенсу особливо енергійної суспільної дії, дії за допомогою фантастичних засобів.
Якщо схематизувати композицію «Снігуроньки», то вона постане як ціла низка самостійних хорів-«дійств», що з'єднуються потім у спільній різноголосій і різнодійній події і, зрештою, в акордовому одичному звучанні фіналу.
У «Весняній казці» два головні, самостійні і складні конфлікти, які з'єднуються потім у загальний конфлікт, доходить до гарячого розжарення і що розряджається зрештою суперечливим синтезом: трагедією і апофеозом. Перший приватний конфлікт – зіткнення уособлених явищ природи – Холоду та Тепла. Тут джерело негоди та лих на землі. Другий конфлікт – суспільний. Його результат - загальна незгода у житті самих людей. Обидва конфлікти об'єднуються у потік дій за добробут та щастя. Кінець - апофеоз - завоювання тепла та світла, благополуччя та щастя через втрату холодності та роз'єднаності людських сердець.
Глава I. Реальна основа казки О.М. Островського «Снігуронька» та її основні джерела
З ім'ям царя Берендея ми вже стикалися в російській літературі у Жуковського («Казка про царя Берендеї»). Але в казці Островського є не лише цар Берендей, а й царство берендеїв. І цар тому Берендей, що він цар у берендеїв, тому слід шукати виправдання імені народу казкової країни берендеїв, де панує Берендей.
Навряд чи варто шукати відповідь в історичному понятті цієї назви, але все ж таки наведемо і її. Берендеї – тюркське за походженням, етнографічно близьке печенігам плем'я. Кочувало за східними кордонами Стародавню Русь. Тісні зі сходу половцями, берендеї наприкінці XI століття шукали захисту у росіян і входили з ними в різні союзні угоди. За договорами з російськими князями вони селилися на кордонах Стародавньої Русі і нерідко несли сторожову службу на користь Російської держави. Але після нашестя татар були розпорошені і частиною змішалися з населенням Золотої Орди, а частиною - з росіянами. Як самостійна народність не збереглися. Очевидно, що це не ті берендеї. Відповідь можна знайти у біографії письменника.
Предки драматурга – люди Північної Русі. У двадцять п'ять років Островський уперше їде на батьківщину предків. Вже з півдороги від Москви до Костроми він бачить особливий російський народ. Молодий Островський зустрічає «типи російської краси, солідної, яка міряється сажнем і особливим якимось широким смаком... красуні в російському теж смаку, красуні без жодного докору, тобто з боку краси... поштивість російська, чарівна, з посмішкою; без закордонного лоску, а так у душу лізе, та й на поди… Що за типи, що за красуні жінки та дівчатка. Ось де я об землю бився і розривався навпіл»
Ці записи – від вражень після Переяславля. А потім Островський дійшов висновку, у якому визначає навіть етнографічний кордон Північної Русі. І її відмінні особливості. «З Переяславля починається Меря - земля, багата горами і водами, і народ і високий, і красивий, і розумний, і відвертий, і обов'язковий, і вільний розум, і душа навстіж». Історично міря – плем'я, що жило до 9-го,
10 століття на території нинішніх Ярославської та Костромської областей. За своїм етнографічним походженням належить до фінно-угорської групи. Зі збільшенням населення північних слов'ян, з його розселенням і все більшим укріпленням у Північній Русі воно розосереджувалося серед росіян і зливалося з ними. Здійснився, історично природний процесЕтнографічна селекція - утворення оновленої північної групи слов'ян. Меря Островський називав північний російський народ, якого крові Островський належав сам, і був предметом його здивування і захоплення. Пізніше, в дорозі від Переяславля до Костроми він зустрічається з росіянами-берендеями із села Берендєєво. І всі люди цієї сторони охрещені Островськими берендеями.
Цілком можливо, що Островський знав поетичне народне переказ про берендеєве царство, що існувало серед жителів Переяславля-Заліського. Неподалік містечка знаходилося знамените Берендєєво болото, колись озером. Серед болота на острові були залишки стародавнього поселення – городища. Там, за переказами, у давнину і жило щасливе плем'я берендеїв, яким керував мудрий і добрий цар. У сказанні про берендеї втілилася вікова мрія селянства про життя у світі, згоду та матеріальний достаток.
Легенду про стародавньому племені берендеїв Островський міг почерпнути й у працях О.М. Афанасьєва, де наводилися як народні перекази, а й літописні згадки про ньому. Берендеї, як багато слов'янські народи жили громадою, на чолі якої міг стояти лише наймудріший і найстаріший член племені.
"А це хто? Кафтан-то
Візерунок, обв'язка золота
І до пояса сива борода»
Це казковий цар, «премудрий, великий Берендей, владика срібнокудий, батько землі своєї» - за старшинством і мудрістю головний берендей країни «обітованої»:
Веселі гради в країні берендеїв
Радісні пісні по гаю та долам,
Світом червона Берендея держава…
Мрія про мир, багатство, гармонію, про доброго і справедливого царя знайшла своє втілення в зображеному Острівському казковому царстві.
Однією з джерел написання вважатимуться працю Афанасьєва «Поетичні погляди слов'ян на природу», у якому зібрано величезний матеріал з етнографії, історії, міфології десятків народів. Островський був знайомий із цією працею Афанасьєва, захоплювався читанням його «Російських народних казок», що, безперечно, збагатило поетичну фантазію драматурга.
У російських народних казках є варіанти казки про снігурочку, яка тане від полум'я багаття. Але Островський створив свою Снігуроньку, відмінну від однойменних героїнь, виліплених зі снігу (Сніжинки, Снігуроньки).
Драматург по-своєму витлумачив страх Снігуроньки перед Ярило-Сонцем. «Ідея зробити Снігуроньку недоступною почуттю любові, уявити у її образі уособлення сільської цнотливості та невинності, приписати пробудженню почуття любові таку руйнівну силу, ця ідея є ліричний домисел Островського. Островський хіба що створив новий міф у поетичному образі».
Висловлювалася пропозиція, що з джерел казки був роман П.І. Мельникова-Печерського «У лісах», де російський письменник, приятель Островського, дав одну з перших мистецьких обробок поетичного міфу про давньослов'янського бога Ярила.
Нарешті, головним джерелом казки стала поезія селянських свят, життя і побут селян на околицях Щеликова. Звернімо увагу на ремарки драматурга, що відтворюють обстановку дії «Снігуроньки», Місця всіх «дійств» казки-це місця володінь самого драматурга, а палац Берендея - це будинок самого Островського. У першому поясненні до «Прологу» Островський малює картинку казкового початку. І ось якою вона представлена: "Початок весни. Півночі. Червона гірка, вкрита снігом. Направо кущі і рідкісний безлистий березник; За річкою Берендеїв посад, столиця царя Берендея... у вікнах вогні.» Ці вогні опівночі ранньої весни, коли ліс безлистий, з Червоної гірки, що знаходиться перед садибою Островського на іншому боці річки, можна бачити і тепер, незважаючи на ліс, що розрісся. по обидва береги річки Недалеко від Червоної гірки та Яриліна долина, на якій показано останнє «дійство» казки.
УДК 821. 161.1
ХРИПТУЛОВА Тетяна Миколаївна, кандидат філологічних наук, доцент, докторант кафедри філологічних засад видавничої справи та літературної творчості Тверського державного університету, Тверь, Росія [email protected]. ш
«БЕРЕНДЄЄВО ЦАРСТВО» Н.І. ТРЯПКІНА
У ліриці Н.І. Тряпкіна російська казкова традиція представлена різноманітними казковими типами і образами, що свідчать численні приклади віршів поета. Привертає увагу один із поетичних казкових образів віршів - цар Берендей. Для поета у його спробах зображення «берендєєва царства» виявилися важливими традиції весняної літературної казки О.М. Островського «Снігуронька».
Ключові слова: Н.І. Тряпкін, О.М. Островський, чарівна казка, традиція.
KHRIPTULOVA Tatyana Nikolayevna, Candidate for Doctorate in Philology, Associate Profesor, Chair of Philological Aspects of Publishing and Literary Creative Work, Tvyer State University,
Tvyer, Росія [email protected]
BERENDEY TZARDOM INTERPRETED BY N.I. TRYAPKIN
Tradition of literary interpretation of Russian fairy tales in Tryapkin's lyric poetry is represented by diversos magic characters and images, and multiple examples of poems evidence it. Поет вивчається важливим в його інтересах до «Berendey tzardom» до наступної tradition of literary variation by A.N.
Key words: N.I. Tryapkin, A.N. Ostrovsky, Berendey, феєрія, tradition.
Поезія Н.І. Тряпкіна є складним і оригінальним сплавом традицій російської та світової літератури. Дослідники бачили в Тряпкіні продовжувача російської класичної поезії (А. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, Н. Некрасова) та сприймача досвіду старших сучасників (М. Ісаковського, А. Твардовського, Н. Рубцова, М. Заболоцького, Я. Смі -лякова), ставили його лірику у безпосередній зв'язок із досягненнями російської поезії кінця XX ст. (Б. Слуцького, В. Соколова, Ю. Кузнєцова). Але було ще одне, не менш важливе для Тряпкіна, джерело його поетичного натхнення - російська народна творчість. Це підтверджують багато його висловлювань, свідоцтв сучасників і творчість поета: художник шукає і знаходить народну мудрість, розшифровує та творчо підходить до неї у своїх творах, звертаючись до різних фольклорних жанрів: билин, пісень, частівок, казок.
У ліриці Тряпкіна російська казкова традиція представлена різноманітними казковими типами та образами, що свідчать численні приклади віршів поета. Наприклад, у вірші «Кострома» (1958) найдавніше російське місто постає перед читачем у казковому світлі:
Там руді лосі у великий снігопад На дровах по школах розвозять хлопців,
Там цар Берендей на проспекті живе,
А казки, що бабці, сидять біля воріт.
Привертає увагу один із поетичних образів вірша - цар Берендей.
Взагалі "берендеї" - дикі кочівники, кочове плем'я тюркського походження - згадуються в російських літописах з 1097 до кінця XII ст. «Берендєєве царство» оспівав О.М. Островський у своїй п'єсі «Снігуронька». Восени 1848 р. драматург, переїжджаючи з Москви до Щеликова через Переславль-Залеський, Ростов, Ярославль, Кострому, почув місцеву легенду про царство щасливих берендеїв, якими правив мудрий і добрий цар. Ніде не сказано, яким шляхом Берендей прийшов до влади, але, безперечно, володів нею по праву. Царство берендеїв перебувало, за народними переказами, дома знаменитого Берендєєва болота, у центрі якого, на острові, збереглися залишки древнього городища. Таким чином, драматург цю назву «підглянув» у літописі або взяв його з топонімів.
Видається цікавим порівняти структуру «берендєєва царства» у п'єсі Островського «Снігуронька» та у віршах Тряпкіна.
Для своєї п'єси драматург обрав форму поетичної весняної казки, структурна організація якої така, що у ній мають місце два царства. Одне те, з якого починається оповідання. Інше те, що протиставлено реальному світу. Берендєєво царство Островського має власну географію, свої закони, власний відлік часу. Воно абсолютно і самодостатнє. Це світ не ідеальний, але щасливий. Вдачі та побут берендеїв прості. Берендеї миролюбні, «Берендея держава» «світом червона», «Веселі гради
країні берендеїв/Радосні пісні по гаях і долах». У Островського берендеї ведуть спосіб життя, властивий більшості племен, що населяли середню смугу слов'янських земель. Одна з головних героїнь п'єси Островського – Весна, як Сила Природи – говорить про берендеї: «вони безтурботні»; «часті ігри та святкування» - звичайне явище у їхньому житті. Берендеї не знають, що таке міжусобні війни, кохання оберігають як святиню.
У ліриці Тряпкіна «берендєєве царство» - ця «похмура країна», з її «могутньою природою», схожою на Росію, зима тут саме така, як десь у лісі середньої смуги:
За сині склепіння,
За весняні води
Звати мене дитячі казки природи,
На білу гору, до метильного бору,
Відвісити уклін старому Зиморогу.
Соснові склепіння, глухі проходи...
Я слухаю таємну флейту природи,
Іду через дрімоти, прокинутися не сміючи,
До прогалин дитинства, у країну Берендея... .
У європейській літературній традиції ліс – символ людських оман. У російській - джерело допомоги, яка раптом прийде, коли її нема звідки чекати, зосередження таємничих сил. Таємничість російського лісу швидше манить, ніж лякає: «На червоні гори, в співучі бори, Де хмари з громами ведуть розмови, Де сосни і їли зітхають про Лелі ...».
Вважається, що ім'я «Лель» належало одному з божеств у язичницькому пантеоні слов'ян, що його ототожнювали з Купідоном. У Островського образ Леля несе в собі і реальне (в «казці» драматурга юний Лель - пастух), і казкове начало, хоча яке себе так, як у образі Снігуроньки. В обох письменників Лель - безтурботний розваг долі, улюбленець дівчат, поет і музикант (у Тряпкіна Лель грає на «ворожій сопілці»). Взагалі дійсність, переломлюючись у свідомості письменників, нерідко набуває фантастичних рис. У берендеєвому царстві вживаються і люди, і казкові істоти(у Островського: Вес-на-Красна, Дід-Мороз, Лісовик, Снігуронька; у Тряпкіна - «ковзани-шибеники», «Мороз, що підняв вуса», Ялинка, Баян, «бородатий ліс»).
У Островського цар Берендей - дбайливий і справедливий правитель, який старанно відшукуватиме причини гніву Ярили у «неправильному» життя-буття своїх підданих. Його володіння перетворяться на арену помсти Сонячного бога. У Тряпкіна цар Берендей - «обличчя незвичайне», чарівна істота, що поєднує в собі народну культуру з народним буттям, з його широтою та загальнозначністю:
А про сільський наш корінь скажу вам сміливіше:
Ми прізвищі колишніх бояр і князів!
Не знатних гербах, але в наших горбах Цю Русь починав ще цар Берендей .
Конфлікт, що охоплює світ берендеїв Островського («тепло» і «холод») пронизує соціальний аспект, у Тряпкіна «тепло» і «холод» - це не конфлікт, а невід'ємні складові природного світу (зими та літа як пори року). І гармонійність світу «берендєєва царства» Тряпкіна полягає в його злитості з природою, а значить – у повній їй підпорядкованості ліричного героя:
Проносяться хмари, проносяться роки,
Змінюються землі, змінюються води.
А я ці стежки, і зітхання, і стуки Тримаю на прикметі, беру на поруки,
А я ці пісні, ріжки та сопілки Хотів би залишити в рідній колисці,
Де червоні гори, де галасливі бори,
Де я шукав перебори на дулейці.
І слухав землі заповідні Веди,
Сідаючи на пеньок для високої розмови... .
Отже, народно-поетична культура специфічно переломилася в поезії Тряпкіна, сприймаючись у «чистому вигляді», а й через літературну традицію, зокрема, через традицію А.Н. Островського. Для поета у його спробах наблизитися до народно-казкової Росії близькими виявилися традиції весняної літературної казки Островського «Снігуронька».
1. Бурдакова Т. Хто є у Царстві Берендея // Література №1. 2000 – С. 5-7.
2. Соловйова У. Берендєєво царство // Література. №1. 2000. – С. S-9.
3. Богданова З. Міфологічні мотиви у сюжеті п'єси «Снігуронька» // Література. №1. 2000. – С. 10-11.
4. Кошелєва І.М. Фольклорний світ у поезії М. Тряпкіна, Ю. Кузнєцова, В. Висоцького: Способи реалізації фольклорної цитації у віршованому тексті. Дис. ... канд. філолог. наук. - Бійськ. 2005. -177 с.
б. Тряпкін Н.І. Уподобання: Вірші. - М: Худ. літ-ра, 19S4. – 560 с.
б. Тряпкін Н.І. Луки: Вірші. - М: Молода гвардія, 19S7. – 159 с.
1. Бурдакова Т. Кто є хто в TSarstve Berendeya // Literatura №1. 2000 – S. 5-7.
2. Soloveva V. Berendeevo царство // Literatura. №1. 2000. – S. S-9.
3. Богданова С. Міфологіческіе motivy в сушеті pesy "Snegurochka" // Literatura. №1. 2000. – S. 10-11.
4. Kosheleva I.N. Фолклорный мер в поэзии Н. Тряпкін, Ю. Кузнецова, В. Висоцкого: Способи творення folklornoj tsitatii в стихотворному тексті. Diss. ... kand. filolog. nauk. - Biysk. 2005. -177 s.
б. Tryapkin N.I. Ізбранне: Стіктотворення. – M.: KHud. lit-ra, 19S4. - Бб0 s.
б. Tryapkin N.I. Ізлукі: Стіктотворення. - M.: Molodaya gvardiya, 19S7. - 159 с.
Коли вимовляється слово «Берендеї», більшість жителів нашої країни представляє щось узагальнено-давньоруське, казкове. Чи то плем'я якесь на кшталт в'ятичів чи радимичів, чи щось пов'язане з російськими народними казками. До традицій російської культури апелював і вокально-інструментальний ансамбль «Берендеї», утворений Московському лісотехнічному інституті на початку 70-х років. ХХ ст.
Частка правди у цих уявленнях є. Справді етнонім «берендеї» вперше зустрічається в «Повісті минулих літ» під 1096 роком. Згадані вони як військова сила, що бере участь у міжусобній боротьбі, що вибухнула після засліплення князя Василька Теребовльського. Не знайомий із давньоруським літописанням читач може бути чимало здивований: берендеї там згадані як кочове плем'я, що діяло спільно з торками і печенігами. Причому, особливо близькі берендям були, судячи з усього, торки – тюркомовне плем'я, що розмовляло мовою, що належала до огузької підгрупи тюркських мов. До цієї мовній групіналежать, наприклад, сучасна турецька, азербайджанська та туркменська мови.
Про близькість торків та берендеїв свідчить кілька фактів.
По-перше, у різних військових зіткненнях, описаних у російських літописах, торки та берендеї завжди виявляються з одного боку барикади. Половці (народ, який теж говорив тюркською мовою, але належав до іншої гілки, спорідненої з сучасними татарами) іноді виступають у союзі з торками і берендеями, а іноді ворогують. Так, наприклад, у «Повісті временних літ» повідомляється, що в 1105 знаменитий половецький хан Боняк ходив походом на торків і берендеїв. Про результати цього походу нічого не повідомляється, проте факт протистояння торків та берендеїв з одного боку, а половців з іншого вже дуже показовий.
По-друге, в Повісті минулих літ згадується якийсь торчин, вівчар (тобто слуга, який відповідає за збереження поголів'я овечого стада) князя Святополка Ізяславича. Цей торчин (тобто людина з племені торків) виявився головним дійовою особоюу справі засліплення князя Василька Теребовльського. Саме він орудував ножем, виколюючи Василькові очі. Цей торчин названий на ім'я - звали його Берендей. Тобто слово Берендей могло виступати не тільки етнонімом, а й особистим ім'ям. З цього можна зробити висновок, що беренеді могли бути не окремим народом, а якоюсь етно-політичною групою, що отримала назву на ім'я ватажка-засновника. Подібним чином отримали свій етнонім ногаї, чиє найменування пов'язують із золотоординським беклербеком Ногаєм, який жив у XIII ст. Тобто така практика в рамках тюркської цивілізації існувала, отже, могла бути реалізована і у випадку з берендеями.
Спочатку берендеї жили на південно-західних кордонах Русі, тому особливо часто вони фігурують у міжусобних сутичках південно-руських князів. Втім, мобільність кочового війська дозволяла їм легко пересуватися у різних напрямках. 1146 року вони брали участь у захопленні Києва представником Мономахової гілки роду Рюриковичів – Ізяславом Мсиславичем. Оскільки російські князі часто використовували військові сили берендеїв та інших кочових народів у своїх війнах, частина кочівників була розселена на берегах річки Рось. Всі разом вони почали називатися «Чорними клобуками». Слово «клобук» зараз означає чернечий головний убір, але по-старому так називалася будь-яка шапка. Очевидно, таке найменування виникло через те, що кочівники справді носили чорні головні убори.
Дані топоніміки свідчать про те, що надалі частина берендеїв (знову ж як важливий військовий ресурс) була переселена Юрієм Долгоруким та Андрієм Боголюбським на територію Північно-Східної Русі. Пам'ять про це зберігає, наприклад, назва села Берендієво в Ярославській області.
Після монголо-татарської навали ім'я берендеїв зникає з літопису. Очевидно, токри і берендеї, що продовжували вести степовий, кочовий спосіб життя, були залучені у формування татарського населення Золотої Орди, а ті, хто опинився в глибині російських територій, поступово розчинився в слов'янській масі.
Залишається питання: чому в масовій свідомості берендеї, тюркомовні кочівники постають у вигляді якихось «казкових слов'ян», а не ворогів-степовиків?
В усьому винен великий російський письменник Олександр Миколайович Островський (1823 – 1886). Так-так, той самий, який написав «Грозу» (пам'ятаєте: Катерина, «промінь світла в темному царстві» та інше, відоме всім зі школи). Окрім цієї чудової п'єси, Островський є автором ще кількох десятків творів, серед яких чільне місце посідає романічна віршована п'єса «Снігуронька», вперше поставлена на сцені Великого театру в 1873 р. Саме в цій п'єсі берендеї із давніх тюркомовних кочівників перетворилися на сказ. У п'єсі фігурує «Зарічна слобідка Берендіївка», її мешканці – «берендеї» і навіть «цар Беренедій».
Чому Островський придумав для свого уявного народу таку дивну (скажімо прямо, зовсім не відповідну за змістом) назву? Невідомо. Швидше за все, його підштовхнуло звання згаданого села поблизу споконвічно російського старовинного міста Ярославля. До речі, воно знаходиться всього за триста кілометрів від його садиби Щеликова. Не знав письменник, що серед російських назв ярославської землі воно зовсім стороннє. А може й знав, Островський був чудово освічений, але його привабило саме слово, від якого віє давниною та казкою.
Особливу популярність історія, придумана Островським, набула після того, як у 1968 році чудовий радянський актор і режисер Павло Петрович Кадочников, зняв фільм-казку «Снігуронька», яку не раз дивилися всі радянські діти. Сам Кадочиков зіграв у фільмі мудрого царя Берендея. Барвисті прикраси, талановита гра акторів, все це справило більше враження на глядачів. Таким чином і закріпився у свідомості яскравий, але помилковий образ «казкових слов'ян берендеїв».
