Третій рейх існує досі. Як нацистська верхівка закінчила своє життя: остання змова Палачі із Собібору

Добре відомо, що після розгрому нацистської Німеччини її головні лідери або наклали на себе руки, або були засуджені в ході Нюрнберзького процесу і страчені, або відправлені на довгі роки у в'язницю. Але багатьом із тих, хто брав участь у скоєних злочинах, вдалося втекти в далеких країнах і ще довго уникати покарання. Дехто так і не був спійманий.

Згадаймо гучні історії тих нацистів, яких таки наздогнала карна длань правосуддя - хай навіть через десятиліття і на іншому кінці Землі.

Єврейська відплата

Найвідоміший нацистський злочинець, упійманий після закінчення Нюрнберзького трибуналу, Адольф Ейхман вважається одним із головних організаторів Голокосту.

Будучи уродженцем Німеччини, Ейхман, як і Адольф Гітлер, виріс в Австрії і навіть якийсь час відвідував ту саму школу в місті Лінц, що й фюрер. Через два роки після вступу в Націонал-соціалістичну німецьку робочу партію (НСДАП) його призначили на роботу до щойно освіченого “єврейського” відділу. Відразу після початку Другої світової війни політика Третього Рейху щодо євреїв змінилася: від “добровільної” еміграції (до якої зневажений Гітлером народ примушували всіма способами) було вирішено перейти до насильницької депортації. Саме Ейхман розробляв різні варіанти, включаючи створення резервації для євреїв на Мадагаскарі (!). У 1941 році з'явилася нова директива: "унтерменшою" належало винищити фізично. Цим Ейхман і займався остаточно війни, займаючись організацією процесу.

Після поразки Німеччини його заарештували американці, але впізнати не встигли: спочатку він пред'явив фальшиві документи, а потім взагалі зміг тікати. Після цього під новим ім'ям орендував ділянку землі в саксонському селі, де й проживав до 1950 року. У 1948-му за допомогою францисканського ченця Едварда Демьотера, що входив у коло співчуваючого нацистам католицького духовенства, Ейхман отримав документи на ім'я Рікардо Клемента і почав готувати ґрунт для переїзду до Аргентини. За два роки йому вдалося оформити гуманітарний паспорт Червоного Хреста. З ним він дістався італійської Генуї, ховаючись дорогою в монастирях, і сів на корабель до Буенос-Айреса.

У Латинській Америці Ейхман не шикував, але це не завадило йому перевезти туди з Європи свою дружину та трьох дітей. А невдовзі колишньому нацисту допомогла тепер уже демократична батьківщина: він отримав роботу у місцевій філії "Мерседес-Бенц", де дослужився до голови департаменту. За рахунок нових коштів сім'я змогла збудувати будинок. І все б добре, але деякі люди за океаном дуже хотіли знайти Ейхмана. І дочекалися свого шансу. У цьому їм допоміг пильний житель Аргентини Лотар Герман, напівнімець-напівєврей, який емігрував з Німеччини 1938 року. Його дочка якось почала зустрічатися з молодим чоловіком на ім'я Клаус Ейхман, і батько запідозрив недобре, про що повідомив німецькому прокурору. А від того інформація потрапила до ізраїльської спецслужби "Моссад". Знаючи, що аргентинський уряд не поспішає видавати колишніх нацистів, ізраїльтяни вирішили вивезти Ейхмана самостійно. Цю операцію вони успішно провели 11 травня 1960 року, схопивши свою мету прямо на вулиці Буенос-Айреса і вколовши їй транквілізатор, а потім зануривши літак як члена офіційної ізраїльської делегації, якому стало "погано". У Землі Обітованої його майже рік допитували, готуючи судовий процес, який було вирішено зробити максимально відкритим.

І на слідстві, і на суді Ейхман дотримувався однієї лінії: він не вважав себе винним, тому що лише дотримувався наказів “відповідальних лідерів”, до яких не належав. Правда, на одному із засідань ізраїльський обвинувач процитував нацисту його ж слова, які той сказав у 1945 році: "Я вирушу в могилу зі сміхом, адже почуття того, що на моїй совісті п'ять мільйонів життів, приносить мені величезне задоволення". Спочатку Ейхман пояснив, що мав на увазі "ворогів Рейху", таких як Радянський Союз, але згодом визнав, що йшлося про євреїв.

Ейхмана засудили до страти через повішення. Його стратили в ніч на 1 червня 1962 року у віці 56 років. Його останніми словами стали: “Хай живе Німеччина! Хай живе Аргентина! Хай живе Австрія! З цими трьома країнами я був пов'язаний найбільше, і я ніколи не забуду їх. Я вітаю свою дружину, сім'ю та друзів. Я готовий. Незабаром ми з вами зустрінемось, бо така доля всіх людей. Я вмираю з вірою в Бога”.

М'ясник з Ліону

Доля цього злочинця вражає своїми химерними поворотами і проситься на сторінки пригодницького роману. Народився чоловік із кумедним ім'ям Клаус Барбі в 1913 році в Німеччині, в сім'ї з французьким корінням (прізвище предків було Барбі). Його батька призвали до кайзерівської армії, де він воював у Першій Світовій проти французів, ненависть до яких, мабуть, передав своєму синові. Повернувшись додому після поранення в шию під Верденом та перебування у полоні, Клаус Барбі-старший міцно запив і часто займався рукоприкладством. Смак до насильства його син теж добре засвоїв.

Партійна кар'єра Барбі була стрімкою, і вже у 29 років він очолив відділення гестапо в окупованому французькому Ліоні. Там, на батьківщині предків, молодий есесовець і виявив себе на всю ширину. У своїй штаб-квартирі він особисто займався жорстокими тортурами всіх підозрюваних у причетності до Опору, незважаючи на їхню стать та вік. Так, дочка одного з лідерів місцевих партизанів стверджує, що Барбі наказав здерти з нього шкіру живцем, а потім занурити голову у відро з аміаком, через що той і помер.

Історики стверджують, що всього у Франції Барбі був причетний до загибелі 14 тисяч людей, за що отримав прізвисько "М'ясник з Ліону". При цьому командування дуже цінувало ефективного співробітника, і в 1943 Гітлер особисто нагородив його Залізним хрестом першого класу.

Закінчення війни раптово відкрило для Барбі нові кар'єрні перспективи. У 1947 році, після перебування в ув'язненні, він був завербований американським Корпусом контррозвідки, щоб допомагати США у боротьбі з комунізмом (а принагідно і з усіма іншими ворогами). З плином років агентурна робота в Європі для нього ставала все складнішою, тому що французи, які заочно засудили його до смерті, почали вимагати у американців видачі "М'ясника". Ті, однак, відмовилися, а в 1951 році взагалі допомогли йому емігрувати до Болівії, використовуючи для прикриття католицьких священнослужителів (вже згаданих у розділі про Ейхмана).

Барбі з друзями в Болівії

У Південній Америці Барбі продовжував працювати на американців, а 1965 року був завербований ще й західнонімецькою розвідкою. Багато його заокеанських справ відомі погано, але вважається, що він допомагав ЦРУ захопити легендарного Ернесто Че Гевару, а також сприяв зростанню кримінальної імперії не менш легендарного наркобарона Пабло Ескобара.

Пабло Ескобар

У Болівії Барбі, відомий під ім'ям Клаус Альтманн, став своєю людиною, дослужився до підполковника місцевої армії та був дружний із двома диктаторами, Уго Бансером та Луїсом Гарсією Месою. Другому він, власне, і допоміг прийти до влади. При цьому в Європі місцезнаходження ліонського ката було розкрито ще на початку 1970-х, але Болівія ігнорувала французькі запити про екстрадицію. І лише 1983 року новий демократичний уряд заарештував Барбі і відправив на суд за океан.

1987 року ненависника французів, якому виповнилося вже 73, засудили до довічного ув'язнення. У суді він заявив: “Коли я стану перед троном Господа, мене виправдають”.

Через чотири роки Барбі помер у в'язниці того самого Ліона, де скоїв свої головні злочини. У нього одночасно діагностували лейкемію, рак спинного мозкута рак передміхурової залози.

Кати із Собібору

Переслідування за знищення людей у ​​нацистських концтаборах зазнавали не лише вищі керівники, а й безпосередні виконавці на місцях. Однією з найскладніших історій такого роду стала доля адміністрації табору Собібор, який функціонував біля Польщі з травня 1942 по жовтень 1943 року. За цей час у його стінах у рамках так званої “Операції Рейнхард” зі знищення польських євреїв загинуло щонайменше 250 тисяч представників цього народу.

Франц Штангль

Першим комендантом Собібора став Франц Штангль, уродженець Австрії, який розпочав кар'єру в поліції. У 32 він змінив поліцейське бюро на роботу в новому проекті Рейху, "Програму умертвіння Т-4". Це починання було націлене на очищення суспільства від фізично та розумово неповноцінних людей шляхом їхньої “примусової евтаназії”.

Плакат із пропагандою позбавлення від хворих членів суспільства. Вгорі показано, що в 1925 році на 50 працюючих припадає чотири інваліди-дармоїди. Прогнозується, що 1955-го їх буде вже семеро, а 2000-го - 12.

Ще один подібний плакат. Напис каже: “60 000 марок. Стільки витрачає суспільство на довічний утримання цієї людини зі спадковим дефектом. Це й твої гроші, громадянині”.

Саме з цієї програми розпочав роботу механізм, незабаром використаний як інструмент голокосту.

Отримавши призначення до Собібору, за три місяці свого керівництва Штангль пропустив через конвеєр смерті близько ста тисяч євреїв. Після чого отримав нове призначення - керувати аналогічним табором смерті в Треблінці, відкритим трохи пізніше і страждаючим від "поганої організації". Там новий комендант також налагодив процес зразково. За колір уніформи він отримав від ув'язнених прізвисько "Біла смерть", хоча сам дистанціювався від жорстокостей персоналу і виконував свою роботу безпристрасно. Пізніше Штангльт заявляв, що не відчував жодної ненависті до євреїв і був байдужим до ідеології, а просто реалізовував свої професійні амбіції. Жертв він сприймав не як людей, бо як підлягає ліквідації “вантаж”.

Густав Вагнер

Його помічником у Собіборі був ще один австрієць Густав Вагнер, за свою жорстокість прозваний "Звіром" та "Вовком", а також німець Карл Френцель, який заміняв Вагнера у разі його відсутності. За свідченням іншого колишнього працівника табору Еріха Бауера, ця трійця хвилювалася за “показники” довіреної ним установи, сумно констатуючи, що за кількістю знищених євреїв Собібор програє Белжецу та Треблінці.

Вагнер (у центрі)

Повоєнна доля трьох товаришів склалася схожим чином. Штангль і Вагнер, як і багато інших нацистів, теж змогли втекти до Південної Америки - правда, не до Аргентини чи Болівії, а до Бразилії. Але в “країні диких мавп” їхні шляхи розійшлися.

Штангль, що влаштувався на завод “Фольксваген”, навіть не спромігся змінити ім'я і врешті-решт був арештований та екстрадований до Німеччини. Це сталося, коли "Білій смерті" виповнилося 59 років. Суд засудив його до довічного ув'язнення, і в червні 1971 року він помер у в'язниці від серцевого нападу.

Штангль дає інтерв'ю у в'язниці

А ось Вагнер, який змінив ім'я на “Гюнтер Мендель”, екстрадиції щасливо уникнув: бразильська влада послідовно відмовила у його видачі Ізраїлю, Австрії, Польщі та Німеччині. Вже 1979 року він вільно давав інтерв'ю “Бі-Бі-Сі”, у якому сказав: “Жодних почуттів я не відчував... Це було просто черговою роботою. Вечорами ми ніколи про неї не говорили, а просто випивали та грали у карти”.

Карл Френцель (ліворуч) та Еріх Бауер

Щоправда, ще за рік життя Менделя-Вагнера таки обірвалося. Його знайшли у Сан-Паулу з ножем у грудях у віці 69 років. За словами його адвоката, він скоїв самогубство.

Журнал з інтерв'ю та фотографією Вагнера

Що стосується Карла Френцеля, то він із Німеччини нікуди не втікав, а працював техніком-освітлювачем у Франкфурті до 1962 року, поки під час обідньої перерви його випадково не впізнали на вулиці. На суді він сказав, що шкодує про те, що відбувалося в концтаборах, але під час війни вважав, що це законно і навіть необхідно.

Карл Френцель

Суд засудив Френцеля до довічного ув'язнення, проте через 16 років за станом здоров'я його відпустили на волю. Помер він 1996 року у віці 85 років. В одному з інтерв'ю він сказав: “Коли мої діти та друзі запитують мене, чи справді все це відбувалося, я говорю їм, що так, дійсно. Тоді вони кажуть, що це неможливо, на що я вкотре відповідаю їм, що це правда”.

"Аненербе". Існування цієї суворо засекреченої організації, створеної за особистої участі Адольфа Гітлера майже сто років тому, - предмет найпильнішої уваги керівників вищого рангу США, СРСР (Росії), Франції, Англії, Китаю... Що ж це було: міф, легенда, що зберігає темні , моторошні таємниці доісторичних цивілізацій, інопланетні знання, магічні таємниці потойбічних сил? Спробуємо розібратися.

Свій початок «Аненербе» бере з містичних організацій «Германенорден», «Тулі» та «Вріль». Саме вони й стали «трьома китами» націонал-соціалістської ідеології, підтримуючи доктрину про існування в праісторичні часи острова — Арктиди. Потужна цивілізація, якій були доступні майже всі таємниці Всесвіту та світобудови, загинула після грандіозної катастрофи. Частина людей дивом урятувалася. Згодом вони змішалися з аріями, давши поштовх появі раси надлюдей - предків германців. Ось так, ні більше, ні менше! Та й як тут не повірити: адже натяки на це явно простягаються в «Авесті» — найдавнішому джерелі зороастрії! Підтвердження своєї расової теорії нацисти шукали у всьому світі — від Тибету до Африки та Європи. Вони вишукували стародавні рукописи та манускрипти, що містили відомості з історії, магії, йоги, теології. Все, що містило хоча б найменші, нехай легендарні згадки про веди, арії, тибетці. Найвищий інтерес до подібних знань виявляла правляча верхівка Німеччини — політики, промисловці, наукова еліта. Усі вони намагалися оволодіти небувалими, вищими знаннями, зашифрованими та розкиданими по всіх релігіях та містичних віруваннях світу, і не лише нашого. І треба віддати належне не без успіху.
Резиденція навчально-історичного та просвітницького товариства з вивчення німецької історії розміщувалася у невеликому провінційному місті Вайшенфельд, земля Баварія.

Замок Вевельсбург, штаб-квартира Аненербе після входу до СС

Ініціаторами створення «Аненербе», окрім Гітлера, стали рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, групенфюрер СС Герман Вірт («хрещений батько»)

та расолог Ріхард Вальтер Даре. За великим рахунком, «Аненербе» шукав джерела «особливих знань», тих, що могли б сприяти створенню надлюдини, яка має надсилу, надзнання. Під час Другої світової війни "Аненербе" отримує повний картбланш на проведення «медичних» дослідів щодо його створення. Інститут проводив тисячі садистських експериментів: полонені солдати антигітлерівської коаліції, жінки, діти клали свої життя на вівтар генетичних та фізіологічних дослідів фашистів! Мало того, майстри заплічних справ від науки так само терзали еліту СС — членів «лицарських» орденів: «Пан Чорного Каміння», «Чорні Лицарі «Туле» і такий собі масонський орден усередині самого СС — «Чорне сонце». Ефект від різних отрут, вплив високих та низьких температур, больові пороги- Ось основні «наукові» програми. Крім того, досліджувалась можливість масового психологічного та психотропного впливу, роботи зі створення надзброї. Для проведення науково-дослідних досліджень «Аненербе» залучив найкращі кадри — вчених зі світовими іменами. Втім, не слід думати, що все було звалено до купи. Ні, «Аненербе» з німецькою педантичністю розділив роботи за такими напрямами: створення надлюдини, медицина, розробка нових нестандартних видів зброї (у тому числі масової поразки, включаючи атомну), можливість застосування релігійно-містичних практик і можливість зносин з інопланетними високорозвиненими цивілізаціями. Неслабко? Чи досягли вчені «Аненербе» значних результатів? Цілком можливо, особливо якщо врахувати, що після розгрому «тисячолітнього рейху», США та СРСР доклали титанічних зусиль до пошуку архівів «Аненербе», різноманітних матеріалів, співробітників, матеріальних цінностей. Виявлене у повній таємниці було вивезено. Вчені освоїли нові, знову ж таки секретні лабораторії країн-переможниць, де й продовжили роботу у тому ж ключі. Підтвердженням досягнення певних успіхів вченими «Аненербе» може бути величезний прорив СРСР та США в галузі атомних, електронних, аерокосмічних та машинобудівних технологій у післявоєнний період. Але давайте по порядку.

Загальновідомим і безперечним фактом є відданість керівників третього рейху до різних містичних практик Сходу і особливо Тибету. Тим більше, що з ченцями Тибету у нацистів зав'язалися відносини ще в середині 20-х років. Залишається незрозумілим, чому буддійські ченці відчували таку прихильність до фашизму. Може, їх приваблювала ідея створення наддержави? Але як би там не було, кілька історико-дослідницьких експедицій, здійснених німцями на Тибет наприкінці 30-х років, мали повний успіх. Учасники експедиції на чолі з Ернстом Шеффером зуміли побувати в закритому для чужинців місті Лхаса, мало того, вони відвідали священне місце Ярлінг, а регент Квотухту передав Гітлеру особистий лист, в якому називав його «королем».

Заборонене місто Лхаса (Тибет)

Пробувши на Сході три місяці, експедиція привезла до Німеччини сотні метрів кіноплівки, присвяченої містичним та релігійним обрядам, безліч рукописів, підданих ретельному вивченню. В результаті на стіл Гітлеру ліг доповідь, прочитавши яку той вкрай схвилювався, і думка про надзброю, так само як ідея міжзоряних польотів, вже не покидала вождя третього рейху. А після встановлення радіозв'язку між Берліном та Лхасою до Німеччини приїхала велика група представників із Тибету. Їхні трупи, одягнені у форму СС, були згодом виявлені в приміщеннях рейхсканцелярії та в бункері Гітлера. Яка місія відводилася цим представникам далекого Сходу, залишилося таємницею, яку добровільно забрали з собою в могилу. До сказаного варто, мабуть, додати, що у пошуках містичних документів німецькі вчені та спеціальні зондер-команди обшарили не лише Тибет. Вони вивозили до Німеччини десятки та сотні пергаментів на санскриті, давньокитайському. Вернер фон Браун — творець перших літаків-ракет якось обмовився: «Ми багато почерпнули займаючись пошуками в містиці, космонавтиці та багато іншого, «Аненербе» активно працював над куди більш прозовими речами, наприклад, атомною зброєю для себе в цих паперах». А нещодавно з'явилися зовсім фантастичні матеріали про те, що левову частку знань з розробки атомної зброї та космічної техніки «Аненербе»отримав від представників вищої цивілізації з Альдебарана. Спілкування з «альдебаранами» велося з надсекретної бази, яка була в Антарктиді. У 1946 році американці розпочали пошукову експедицію. Один авіаносець, чотирнадцять суден, одна субмарина – цілком вражаючі сили! Річард Евелін Берд, який очолював цей захід під кодовою назвою «Високий стрибок», багато років буквально приголомшив журнальну братію: «Ми оглянули базу «Аненербе». Там я бачив нечувані літальні апарати, здатні за частки секунди покривати величезні відстані. Апарати мали дископодібну форму».

Одна із схем "літаючого диска"

Обладнання та апарати доставлялися до Антарктиди спеціальними підводними човнами. Напрошується питання: а чому Антарктида? У секретних матеріалах про діяльність «Аненербе» можна знайти дуже цікаву відповідь. Справа в тому, що саме там розташоване так зване трансмерне вікно. А згаданий Вернер фон Браун говорив про існування дископодібних літальних апаратів, здатних підніматися на висоту в 4000 кілометрів. Фантастика? Може бути. Проте творцю ФАУ-1 та ФАУ-2, напевно, можна вірити. До речі, 1945 року на одному секретному заводів Австрії радянські солдати виявили такі апарати. Все знайдене в умовах найсуворішої таємниці перемістилося в «засіки» СРСР. А гриф «Цілком таємно» на довгі роки надійно забезпечив громадянам Країни Рад спокійний сон незнання. Отже, фашисти спілкувалися із представниками інших світів? Не виключено. Хоча тут є одна «маленька» невідповідність — хто вони та які?! Подарувати такому режиму, як фашизм, технології міжпланетного пересування, виготовлення ракет ФАУ та «присмажити» подібний букет міні-атомними бомбами! Можливо, мають рацію голлівудські кіношники, які знімають фільми про злих «зелених чоловічків»?!
Так, безліч таємниць зберігають спецархіви США, СРСР (Росії) та Англії! У них, мабуть, можна знайти відомості про роботи «жерців» «Тулі» та «Вриля» щодо створення машини часу, і коли — 1924 року! В основу роботи машини ліг принцип «електрогравітону», але щось там не склалося і двигун встановили на літаючому диску. Втім, дослідження в цій галузі йшли надто повільно і Гітлер наполягав на прискоренні інших більш актуальних проектів — атомної зброї та ФАУ-1, ФАУ-2 та ФАУ-7. Цікаво, що принципи руху ФАУ-7 базувалися на знаннях щодо можливості довільного впливу на категорії простору та часу! Фантастично настільки, що не віриться, але дуже хочеться…
Займаючись пошуками в містиці, космонавтиці та багато іншого, «Аненербе» активно працював над куди більш прозовими речами, наприклад, атомною зброєю. Досить часто в різних історичних матеріалах можна знайти твердження про хибний напрямок досліджень німців, мовляв, вони ніколи б не отримали позитивних результатів. Це зовсім не так! У німців уже 1944 року була атомна бомба! За різними джерелами, вони навіть провели кілька випробувань: перше на острові Рюген у Балтійському морі, два інших – у Тюрінгії. Один із вибухів проводився за участю військовополонених. Руйнування тотального характеру спостерігалися в радіусі 500 метрів, що стосується людей, деякі згоріли без сліду, тіла, що залишилися, носили сліди високотемпературного і радіаційного впливу. Про випробування Сталін дізнався за кілька днів, як і, як і Трумен. Німці активно готувалися до застосування зброї відплати. Саме для нього і було сконструйовано ракети ФАУ-2. Невелика боєголовка за наявності потужного заряду, що змітає з лиця землі цілі міста, — те, що треба! Ось тільки одна проблема: американці та росіяни також розробляють атомні програми. Чи не завдадуть вони удару у відповідь? Провідні фахівці-атомники Курт Дінбер, Вернер фон Браун, Вальтер Герлах та Вернер Гейзенберг не відкидали такої можливості. Слід зазначити, що німецька надбомба була атомної у сенсі слова, швидше, термоядерної. Цікаво, що один німецький атомник - Гейльброннер - заявляв: «Алхіміки знали про атомарні вибухові речовини, які можна витягти всього з кількох грамів металу», а міністр озброєнь Німеччини в січні 1945 року його доповнив: «Існує вибухівка розміром із сірникову коробку, кількості якої вистачить для знищення цілого Нью-Йорка». Гітлеру забракло, за твердженням аналітиків, одного року. «Аненербе» та «Тулі» не встигли...
Проте «Аненербе» здобував наукові знання не лише традиційним шляхом. «Туле» та «Вріль» практикували методи астрального отримання інформації з ноосфери шляхом згодовування піддослідним сильнодіючих наркотиків, отрут, галюциногенів. Спілкування з духами, з «вищими невідомими» та «розумами вищими» також практикувалося дуже широко.

Одним із ініціаторів добування знань за допомогою чорної магії став Карл-Марія Вілліґут. Вілліґут - останній представник стародавнього роду, проклятого церквою ще в середньовіччі. Ім'я Вілліґут можна перекласти як «бог волі», що рівноцінно «палому ангелу». Саме походження роду, так само як і його герба, оповите таємницею, а якщо врахувати наявність у середині герба двох свастик та його майже повну ідентичність гербу маньчжурських династій, то можна уявити, який великий вплив мала на верхівку третього рейху ця людина. Іноді його називали «Распутін Гіммлера». У найважчі часи Гіммлер шукав підтримки Віллігута. Він читав долю рейхсміністра за деякими табличками, суцільно поцяткованими загадковими письменами. Так, попит на чорну магію у гітлерівській Німеччині був завжди найвищий. У 1939 році чорний маг Вілліґут відійшов від справ. Залишок днів він провів у своєму родовому маєтку, наводячи жах на місцевих жителів, які вважали його за таємного короля Німеччини. Помер маг1946 року. А разом з ним померло багато таємниць «тисячолітнього рейху».Карл Марія Вілліґут

Але таємниці «Аненербе» ще живі і чекають на свою розгадку…

Доля військово-політичної еліти Третього рейху є дуже показовою для всіх, хто бажає влаштувати на планеті «Новий Світовий Порядок». Багато хто з них наприкінці війни остаточно втратив людську подобу і розум, включаючи і вождя – Адольфа Гітлера. Гітлер до останнього будував нездійсненні плани звільнення Берліна 9-ю армією Теодора Буссе, яку оточили на схід від Берліна, та 12-ою ударною армією Вінка, контратаки якої були відбиті.

20-го Гітлер дізнався про те, що російські армії на підході до міста, цього дня йому виповнилося 56 років. Йому запропонували залишити столицю через загрозу оточення, але він відмовився; за словами Шпеєра, він сказав: «Як я можу закликати війська стояти до кінця у вирішальній битві за Берлін і тут же залишити місто і перебратися в безпечне місце! 22-го він наказав командиру армійської групи "Штайнер", до неї входили залишки трьох піхотних дивізій і танкового корпусу, генералу Феліксу Штайнеру пробитися до Берліна, той спробував виконати самогубний наказ, але був розбитий. Щоб зберегти людей, почав самовільно відступати на захід, відмовився виконати наказ Кейтеля знову вдарити у напрямку Берліна. 27-го Гітлер його усунув від командування, але він знову не підкорився і 3 травня Ельба здалася американцям.

21-23 квітня з Берліна втекли майже всі вищі керівники Третього Рейху, у тому числі Герінг, Гімлер, Ріббентроп, Шпеєр. Багато хто з них розпочав свою гру, намагаючись врятувати свої «шкури».

За спогадами командира гарнізону Берліна генерала Гельмута Вейдлінга, коли він побачив Гітлера 24 квітня, він був уражений: «…переді мною сиділа руїна людини. Голова в нього бовталася, руки тремтіли, голос був невиразний і тремтячий. З кожним днем ​​його вигляд ставав все гіршим і гіршим». Фактично, він марив, мріючи про «удари» вже розбитих німецьких армій. До цього доклали руки та його соратники, Геббельс та Борман, які за допомогою Кребса обманювали фюрера. До квітня у Баварських Альпах вже був готовий новий Центр управління для Гітлера та його соратників - Альпенфестунг (Альпійська фортеця). Туди вже перебазувалася більшість служб імперської канцелярії. Але Гітлер зволікав, все чекав «рішучого наступу», Геббельс і Борман переконували його очолити оборону Берліна. За допомогою Ганса Кребса, останнього начальника верховного командування сухопутних військ, вони приховували справжній стан справ на фронті. З 24 по 27 квітня Гітлера обманювали, повідомляючи про наближення армії Вінка, яку вже оточили. Вейдлінг: «То передові частини армії Вінка вже борються на південь від Потсдама, то... до столиці прибули три маршові батальйони, то Деніц обіцяв на літаках перекинути в Берлін найдобірніші частини флоту». 28-го Вейдлінг повідомив Гітлеру, що надій немає, гарнізон може протриматися не більше двох днів.29-го на останній військовій нараді Вейдлінг сказав, що гарнізон розбитий і є не більше 24 годин на те, щоб спробувати прорватися, або треба капітулювати.Гітлер відмовився йти на прорив.

Гітлер склав заповіт, призначивши своїми наступниками тріумвірат – грос-адмірала Деніца, Геббельса та Бормана. Але хоч він сказав, що накладе на себе руки, він все ще сумнівався, чекав армію Вінка. Тоді Геббельс вигадав тонкий психологічний хід, щоб підштовхнути фюрера до самогубства: він приніс повідомлення з Італії – італійський вождь Муссоліні та його коханка Клара Петаччі були схоплені партизанами, убиті та повішені за ноги на міській площі Мілана. А Гітлер найбільше боявся ганебного полону, думка, що його посадять у залізну клітку і виставлять на ганебній площі, переслідувала його. 30-го по обіді він разом із дружиною Є. Гітлер (Браун) наклав на себе руки.

Генерал Г. Кребс спробував укласти 1 травня перемир'я, але йому відмовили, вимагаючи беззастережної капітуляції. Того ж дня він застрелився.

Йозеф Геббельс, був призначений Гітлером рейхсканцлером у разі своєї смерті Він заявляв, що піде за своїм вождем, але намагається домовитися про перемир'я зі Сталіним. Геббельс з Борманом адміралу Деніцу повідомили про те, що його призначено рейхспрезидентом, але про смерть Гітлера промовчали.

30-го Геббельс і Борман послали переговорниками референта Геббельса Хайнерсдорфа та заступника командира бойової дільниці «Цитадель» підполковника Зейферта, вони заявили про те, що надіслано домовитися про прийом генерала Кребса радянською стороною. У військовій раді 5-ї ударної армії вирішили в переговори не вступати, якщо немає пропозиції щодо беззастережної капітуляції. А підполковник Зейферт зміг встановити контакт із командуванням радянської 8-ї гвардійської армії, там погодилися вислухати Кребса. 1 травня о 3 годині 30 хвилин Г. Кребс у супроводі полковника фон Дюффінга перетнув лінію фронту та прибув на переговори. Кребс повідомив генерал-полковника Василя Чуйкова про смерть Гітлера, так він став першим, крім гарнізону бункера Гітлера, хто дізнався про його смерть. Він також передав Чуйкову три документи: повноваження Кребса про його право вести переговори, підписані Борманом; новий склад уряду Рейху, за заповітом Гітлера; звернення нового рейхсканцлера Й. Геббельса до Сталіна.

Чуйков передав документи Жукову, Жукову перекладав документи його перекладач Лев Безименський, одночасно телефоном генерал Бойков повідомляв переклад черговому генералу ставки Сталіна. О 13 годині Кребс залишив розташування радянських військ, з німецьким бункером було встановлено прямий телефонний зв'язок. Геббельс повідомив про бажання поговорити з командувачем чи представником уряду, але йому відмовили. Сталін зажадав беззастережної капітуляції: «…ніяких переговорів, крім беззастережної капітуляції, ні з Кребсом, ні з іншими гітлерівцями не вести».

Увечері в бункері зрозуміли, що переговорів не буде, Деніцу повідомили про смерть Гітлера, Геббельс і його дружина Магда Геббельс наклали на себе руки, перед цим Магда умертвила шістьох своїх дітей.

Увечері 2 травня Борман з групою есесівців намагався прорватися з міста, але був поранений уламком снаряда і наклав на себе руки за допомогою отрути. Так загинули два останні головні керівники Третього рейху, перед цим до останнього чіплялися за владу, обійшовши соратників по партії, але смерть обдурити не змогли.

Генріх Гіммлер, який у свій час був другою людиною імперії, навесні 1945 року втратив ряд своїх позицій. Борман зміг затвердити ідею створення по всій Німеччині батальйонів «фольксштурму», він і очолив їх. Він підставив Гіммлера, запропонувавши йому очолити два наступи: на Західному фронті та в Померані, проти Червоної Армії, обидва закінчилися невдало. Наприкінці 1944 року він почав намагатися розпочати сепаратні переговори із західними державами, на початку 1945 року тричі зустрічався з графом Фольке Бернадотом, востаннє 19 квітня, але переговори нічим не завершилися. Було навіть складено змову, за ним 20-го Гіммлер повинен був вимагати у Гітлера скласти повноваження і передати їх йому, його повинні були підтримати частини СС. У разі відмови Гітлера пропонувалося його усунути, аж до вбивства, але Гіммлер злякався і пішов на це.

28-го Борман повідомив Гітлера про зраду Гіммлера, який від свого імені запропонував політичному керівництву США та Великобританії капітуляцію Рейху. Гітлер зняв Гіммлера з усіх посад, оголосив того поза законом. Але Гіммлер ще продовжував будувати плани - спочатку думав про те, що буде фюрером у післявоєнній Німеччині, потім пропонував Деніцу себе як канцлер, начальник поліції, а в кінці всього лише прем'єром Шлезвіг-Голштейна. Але адмірал категорично відмовився надати Гімлеру будь-яку посаду.

Здаватися і відповідати за злочини не хотілося, тому Гіммлер перевдягся у форму унтер-офіцера польової жандармерії, змінив зовнішність і, взявши з собою кілька відданих людей, 20 травня попрямував до кордону Данії, думаючи загубитися серед інших біженців. Але 21 травня був затриманий двома радянськими бійцями, за іронією долі вони були ув'язненими концтаборів, яких звільнили та направили до патрульної служби, це були Іван Єгорович Сидоров (потрапив у полон 16 серпня 1941 року і пройшов 6 концтаборів) та Василь Ілліч Губарєв полон 8 вересня 1941 року, пройшло пекло в 4-х концтаборах). Цікаво, що англійці, інші члени спільного патруля пропонували відпустити невідомих, у них і документи були, але радянські солдати наполягли на ретельній перевірці. Так Гіммлера, всемогутнього рейхсфюрера СС (з 1929 року до кінця війни), рейхсміністра внутрішніх справ, упіймали двох радянських військовополонених. 23 травня він наклав на себе руки, прийнявши отруту.

Герман Герінг, який вважався спадкоємцем Гітлера, був звинувачений у тому, що не зміг організувати протиповітряну оборону Третього Рейху, після чого його кар'єра пішов під укіс. 23 квітня 1945 року Герінг запропонував Гітлеру передати всі владні повноваження йому. У цей час він намагався вести сепаратні переговори із західними членами Антигітлерівської коаліції. За наказом Бормана було заарештовано, позбавлено всіх постів і нагород, 29 квітня Гітлер офіційно, у своєму заповіті, позбавив його посади свого наступника, призначивши адмірала Деніца. 8 травня він був заарештований американцями, був притягнутий як головний злочинець до суду Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі. Був засуджений до повішення, але 15 жовтня 1946 року наклав на себе руки (є версія, що йому в цьому допомогли). Можливостей для отримання отрути в нього було достатньо – щодня спілкувався з багатьма адвокатами, з дружиною, могли підкупити охорону тощо.

Джерела:
Залеський К.А. Хто був хтось у Третьому рейху. М., 2002.
Залеський К. «НСДАП. Влада у Третьому рейху». М., 2005.
Розрахунок. Третій Рейх: падіння у прірву. Упоряд. Е.Е.Щемельова-Стініна. М., 1994.
Толанд Дж. Останні сто днів рейху/Пер. з англійської О.М. Осипова. Смоленськ, 2001.
Ширер У. Зліт та падіння Третього Рейху. Т.2. М., 1991.
Шпеєр А. Спогади. М.-Смоленськ, 1997.

Зазвичай, коли говорять про причини приходу до влади Адольфа Гітлера, згадують про його видатний ораторський дар, харизматичність, політичну волю та інтуїцію, важку економічну ситуацію в Німеччині після поразки у Першій світовій війні, образа німців за ганебні умови Версальського світу, але насправді це лише другорядні передумови, які сприяли його приходу на вершину політичного олімпу.

Без регулярного серйозного фінансування його руху, оплати низки дорогих заходів, які зробили Німецьку націонал-соціалістичну робочу партію (у німецькій транскрипції НСДАП) популярною, нацисти ніколи не досягли б вершин влади, залишаючись звичайним серед десятків подібних рухів місцевого значення. Для тих, хто серйозно досліджував та досліджує феномен націонал-соціалізму та фюрера, це факт.

Головними спонсорами Гітлера та його партії виступили фінансисти Великобританії та Сполучених Штатів. Із самого початку Гітлер був "проектом". Енергійний фюрер був інструментом для об'єднання Європи проти Радянського Союзу, вирішувалися також інші важливі завдання, так, пройшли полігонні випробування «Нового світового порядку», який планували поширити по всій планеті. Спонсували Гітлера та німецькі фінансово-промислові кола, пов'язані зі світовим фінансовим інтернаціоналом. Серед спонсорів Гітлера був Фріц Тіссен (старший син промисловця Августа Тіссена), він ще з 1923 надавав значну матеріальну підтримку нацистам, в 1930 публічно підтримав Гітлера. У 1932 році входив до групи фінансистів, промисловців та землевласників, які вимагали від рейхспрезидента Пауля фон Гінденбурга призначити Гітлера рейхсканцлером. Тіссен був прихильником відновлення станової держави - у травні 1933 року за підтримки Гітлера заснував у Дюссельдорфі Інститут станів. Тіссен планував підвести наукову базу під ідеологію станової держави. Тіссен був прихильником війни з СРСР, але протестував проти війни із західними країнами і виступав проти переслідування євреїв. У результаті був розрив відносин із Гітлером. 2 вересня 1939 року Тіссен поїхав разом зі своєю дружиною, дочкою та зятем до Швейцарії. У 1940 році у Франції він написав книгу "Я фінансував Гітлера", після окупації французької держави заарештований і потрапив до концтабору, де пробув до кінця війни.

Фінансову допомогу нацистам надавав німецький промисловець та фінансовий магнат Густав Крупп. Серед банкірів гроші для Гітлера збирав президент Рейхсбанку та довірена особа Адольфа Гітлера у зв'язках з його політичними та фінансовими спонсорами у західних країнах Ялмар Шахт. Цей талановитий організатор із 1916 року очолював приватний Національний банк Німеччини, потім став його співвласником. З грудня 1923 - голова Рейхсбанку (керував до березня 1930, а потім в 1933-1939 роки). Мав щільні зв'язки з американською корпорацією Дж.П.Моргана. Саме він із 1933 року проводив економічну мобілізацію Німеччини, готуючи її до війни.

Причини, які змусили німецьку фінансово-промислову еліту допомагати Гітлеру та його партії, були різними. Одні хотіли створити потужну ударну силу проти внутрішньої «комуністичної загрози» та робітничого руху. Боялися й зовнішньої небезпеки – більшовицької загрози. Інші перестрахування на випадок приходу Гітлера до влади. Треті працювали в одній групі зі світовим фінансовим інтернаціоналом. І всім була вигідна військова мобілізація та війна – замовлення сипалися як із рогу достатку.

Після поразки Третього рейху у війні і досі у масовій свідомості людей єврейство – це жертва нацизму. Причому трагедію євреїв перетворили на свого роду бренд, наживаючись на ній, отримуючи фінансові та політичні дивіденди. Хоча слов'ян у цій бійні загинуло набагато більше – понад 30 мільйонів (включаючи поляків, сербів тощо). Насправді євреї євреям різниця, одних знищували, переслідували, а інші євреї самі фінансував Гітлера. Про внесок впливових євреїв того часу у становлення Третього рейху, зростання впливу Гітлера «світова громадськість» вважає за краще мовчати. А людей, які порушують це питання, відразу звинувачують у ревізіонізмі, фашизмі, антисемітизмі тощо. Євреї та Гітлер – це одна із найбільш закритих тем у світових ЗМІ. Хоча не секрет, що фюрера та НСДАП спонсорували такі впливові єврейські промисловці, як Рейнольд Геснер та Фріц Мандель. Значну допомогу Гітлеру надала знаменита банківська династія Варбургов і особисто Макс Варбург (директор гамбурзького банку "М.М. Варбург & Ко").

Серед інших єврейських банкірів, які не шкодували грошей на НСДАП, необхідно виділити берлінців Оскара Вассермана (один із керівників Deutsche Bank) та Ганса Прівіна. Ряд дослідників упевнені, що у фінансуванні нацизму брали участь Ротшильди, їм Гітлер був потрібний для реалізації проекту створення єврейської держави в Палестині. Переслідування євреїв у Європі змушували їх шукати нову батьківщину, а сіоністи (прихильники об'єднання та відродження єврейського народу на його історичній батьківщині) допомагали у створенні поселень на палестинських територіях. Крім того, вирішувалася проблема асиміляції євреїв у Європі, переслідування змушували їх згадати про своє походження, об'єднатись, відбувалася мобілізація єврейської самосвідомості.

Цікаво, що фактично Гітлера та його партію фінансували та підготували ґрунт для захоплення нацистами влади в Німеччині ті ж сили, що готували революції 1905, 1917 років у Росії, спонсорували партію більшовиків, есерів, меншовиків, вели щільну роботу з усіма російськими революційними силами. Це так званий фінансовий інтернаціонал, господарі банків США, Британії, Франції та інших західних країн, американської Федеральної резервної системи.

Крім того, треба відзначити той факт, що найвище керівництво Третього рейху саме багато в чому складалося з євреїв або людей, які мають єврейське коріння. Ці факти викладені в роботі Дітріха Брондера «До приходу Гітлера», заснованої на 288 джерелах (він був генеральним секретарем об'єднання нерелігійних громад Німеччини), Хенека Карделя «Адольф Гітлер - засновник Ізраїлю» (під час війни був підполковником і кавалером лицарського). Чимало фактів про євреїв у Третьому рейху можна знайти в роботах Віллі Фрішауера «Гіммлер», Вільяма Стівенсона «Братство Бормана», Джона Донована «Ейхман», Чарльза Уайтінга «Канаріс» тощо. Єврейське коріння мав сам Адольф Гітлер , як Гейдріх (за батьком Зюсс), Франк, Розенберг. Євреєм був один із авторів плану «Про остаточне вирішення єврейського питання» Ейхман. Знищенням поляків та євреїв на польській території керував єврей Ганс Міхаель Франк, він був генерал-губернатором Польщі у 1939-1945 роках. Один із найзнаменитіших авантюристів 20 століття Ігнац Требич-Лінкольн, затятий прихильник Гітлера та його ідей, народився в сім'ї угорських євреїв.

Євреєм був головний редактор антисемітської та антикомуністичної газети «Штурмовик», ідеолог расизму та затятий антисеміт Юліус Штрейхер (Абрам Гольдберг). Його стратили 1946 року за вироком Нюрнберзького трибуналу за антисемітизм та заклики до геноциду. Семітське коріння мав міністр пропаганди Рейха Йосип Геббельс та його дружина Магда Беренд-Фрідлендер. Семітське походження було у Рудольфа Гесса, міністра праці Роберта Лея. Є думка, що шеф Абвера Канаріс походив із грецьких євреїв.

До війни у ​​Німеччині жило до півмільйона євреїв, до 300 тис. з них вільно виїхало. Частково постраждали невиїхали, але найбільшої шкоди зазнали євреї Польщі та СРСР, вони були значно асимільовані та їх «пустили під ніж», як втратили єврейську самосвідомість. Багато євреїв воювали у складі вермахту, так, тільки до радянського полону потрапило близько 10 тис. осіб.

Особисто завдяки Гітлеру з'явилася категорія з понад 150 «почесних арійців», до якої увійшли переважно великі єврейські промисловці. Вони виконували особисті доручення вождя щодо спонсорської підтримки тих чи інших політичних заходів. Нацисти ділили євреїв на багатих та інших, для багатіїв були пільги.

Таким чином, ми бачимо, що зусиллями західних ЗМІ, офіційних істориків, політиків з історії Другої світової війни та її передісторії було вирізано чимало цікавих сторінок. Євреї фінансували створення Третього рейху, особисто Гітлера, були у керівництві Німеччини, брали участь у «вирішенні» єврейського питання, знищенні своїх одноплемінників, воювали у складі німецьких збройних сил. А після краху Рейху на німецький народ звалили всю провину за геноцид єврейського народу та змусили платити контрибуцію. Досі Німеччина та німці вважаються головними винуватцями розпалювання Другої світової війни, хоча організатори цієї бійні так і залишилися не покараними.

СРСР та його політичне керівництво люблять звинувачувати в антисемітизмі, але Сайко у книзі «Здоров'я на шляху до Ізраїлю» та Вейншток у роботі «Сіонізм проти Ізраїлю» наводять дуже цікаві дані. З євреїв, які зазнавали переслідування з боку нацистів і які знайшли порятунок за кордоном у період з 1935 по 1943 роки, 75% знайшли притулок у тоталітарному Радянському Союзі. Англія дала притулок близько 2% (67 тис. осіб), Сполучені Штати – менше 7% (приблизно 182 тис. осіб), до Палестини виїхало 8,5% біженців.

Адольф Гітлер – єврей, онук Ротшильда. http://

Головна таємниця минулої Другої Світової війни: зв'язка - євреї та нацистський режим. Єврейство розділене на кілька великих груп, які дуже сильно ворогують між собою. Рекомендую прочитати дуже цікаву інформацію, яка додасть розуміння тим, хто цікавиться реальними причинами подій, що відбуваються...
Дивіться далі на Rutube.ru
"Гітлер засновник Ізраїлю"
http://prosvetlenie.net/show_content.

Минуле та майбутнє переплелися міцною ниткою, але мало хто замислюється про це у теперішньому.
Кожна дія, кожен зроблений вибір веде до певних наслідків і саме ці дії визначають наступний перебіг подій у житті.

Адже багато хто робить ті самі помилки знову і знову, не розуміючи, що минуле, сучасне і майбутнє пов'язане, і лише ти можеш визначити, яким саме буде цей зв'язок.

Кохання, надія, сміливість. Смерть, життя, народження. Майбутнє, сьогодення, минуле.
Все це існувало до нас і існуватиме після.
Все взаємопов'язано.

150 тисяч солдатів і офіцерів армії, ВПС та ВМФ могли б репатріюватися до Ізраїлю згідно із Законом про повернення. Це говорить про те, що майже в кожній єврейській родині в Німеччині 40-х хтось воював на боці фашистів.

Міжнародний судовий процес колишніми керівникамигітлерівської Німеччини проходив з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року в Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі (Німеччина). До початкового списку обвинувачених були включені нацисти в тому самому порядку, який вказаний у мене на цьому посту. 18 жовтня 1945 р. обвинувальний висновок було вручено Міжнародному військовому трибуналу і через його секретаріат передано кожному з обвинувачених. За місяць до початку процесу кожному з них було вручено обвинувальний висновок німецькою мовою. Обвинувачених попросили написати на ньому їхнє ставлення до обвинувачення. Редер і Лей не написали нічого (відповіддю Лея фактично стало його самогубство невдовзі після пред'явлення звинувачень), а решта написала те, що вказано в рядку: "Останнє слово".

Ще до початку судових слухань, після ознайомлення з обвинувальним висновком, 25 листопада 1945 року в камері наклав на себе руки Роберт Лей. Густав Крупп був визнаний медичною комісією невиліковно хворим, і справа щодо нього була припинена до суду.

Через безпрецедентну тяжкість злочинів, скоєних підсудними, виникали сумніви - чи дотримуватись щодо них усі демократичні норми судочинства. Звинувачення Англії та США пропонувало не давати підсудним останнього слова, але французька та радянська сторони наполягли на протилежному. Ці слова, що увійшли у вічність, я представлю вам зараз.

Список обвинувачених.

Герман Вільгельм Герінг(Нім. Hermann Wilhelm Göring), рейхсмаршал, головнокомандувач військово-повітряними силами Німеччини. Був найважливішим підсудним. Засуджений до страти через повішення. За 2 години до виконання вироку отруївся ціаністим калієм, який йому було передано за сприяння Е. фон дер Бах-Зелевського.

Гітлер публічно оголосив Герінга винним у тому, що він не зміг організувати протиповітряну оборону країни. 23 квітня 1945 року, виходячи із Закону 29 червня 1941 року, Герінг, після наради з Г. Ламмерсом, Ф. Боулером, К. Кошером та іншими, звернувся до Гітлера по радіо, просячи його згоди на прийняття ним - Герінгом - на себе функцій керівника уряду . Герінг оголосив, що якщо він не отримає відповіді до 22 години, то вважатиме це згодою. Того ж дня Герінг отримав наказ Гітлера, який забороняв йому брати на себе ініціативу, одночасно за наказом Мартіна Бормана Герінг був заарештований загоном СС за звинуваченням у державній зраді. Через два дні Герінга було замінено на посаді головнокомандувача люфтваффе генерал-фельдмаршалом Р. фон Греймом, позбавлений звань і нагород. У своєму Політичному заповіті Гітлер 29 квітня виключив Герінга з НСДАП і офіційно назвав своїм наступником замість нього гросадмірала Карла Деніца. Того ж дня його перевели в замок поблизу Берхтесгадена. 5 травня загін СС передав охорону Герінга підрозділам Люфтваффе, і Герінг був негайно звільнений. 8 травня заарештований американськими військами у Берхтесгадені.

Останнє слово: "Переможець - завжди суддя, а переможений - обвинувачений!"
У передсмертній записці Герінг написав "Рейхсмаршалів не вішають, вони йдуть самі".

Рудольф Гесс(Нім. Rudolf Heß), заступник Гітлера з керівництва нацистською партією.

Під час суду адвокати заявляли про його неосудність, хоча Гесс давав загалом адекватні свідчення. Був засуджений до довічного ув'язнення. Радянський суддя, який заявив особливу думку, наполягав на страті. Відбував довічний терміну Берліні у в'язниці Шпандау. Після звільнення А. Шпеєра в 1965 р. залишився єдиним її ув'язненим. До кінця своїх днів був відданий Гітлеру.

У 1986 уряд СРСР вперше за весь час ув'язнення Гесса розглянуло питання про можливість його звільнення з гуманітарних міркувань. Восени 1987, у період головування Радянського Союзу в Міжнародній в'язниці Шпандау, передбачалося ухвалити рішення про його звільнення, "виявивши милосердя і продемонструвавши людяність нового курсу" Горбачова.

17 серпня 1987 року 93-річний Гесс був знайдений мертвим із проводом на шиї. Після нього залишилася записка заповідального характеру, вручена його родичам за місяць і написана на звороті листи від рідних:

"Прохання до директорів відправити це додому. Написано за кілька хвилин до моєї смерті. Я дякую вам усім, мої кохані, за всі дорогі речі, які Ви зробили для мене. Скажіть Фрайбургу, що я надзвичайно шкодую, що починаючи з Нюрнберзького суду, я повинен був діяти так, ніби я не знав її. Я не мав вибору, бо інакше всі спроби здобути свободу були б марними. Я так чекав на зустріч з нею. Я дійсно отримував її фото і Вас усіх. Ваш Найстарший".

Останнє слово: "Я ні про що не жалкую"

Йоахім фон Ріббентроп(Нім. Ullrich Friedrich Willy Joachim von Ribbentrop), міністр закордонних справ нацистської Німеччини. Радник Адольфа Гітлера із зовнішньої політики.

Познайомився з Гітлером наприкінці 1932 р., коли надав йому свою віллу щодо таємних переговорів з фон Папеном. Своїми вишуканими манерами за столом Гітлер настільки вразив Ріббентропа, що незабаром вступив спочатку в НСДАП, а пізніше - і в СС. 30 травня 1933 р. Ріббентропу було надано звання штандартенфюрера СС, а Гіммлер став частим гостем з його віллі.

Повішений за вироком Нюрнберзького трибуналу. Саме він підписав договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, який фашистська Німеччина з неймовірною легкістю порушила

Останнє слово: "Звинувачення висунуто не тим людям"

Особисто я вважаю його найогиднішим типом, який з'явився на Нюрнберзькому процесі.

Роберт Лей(Нім. Robert Ley), глава Трудового фронту, за розпорядженням якого були заарештовані всі профспілкові лідери Рейху. Проти нього було висунуто звинувачення за трьома пунктами - змова з метою ведення агресивної війни, військові злочини та злочини проти людства. Наклав на себе руки у в'язниці невдовзі після пред'явлення обвинувального ув'язнення до початку самого процесу, повісившись на каналізаційній трубі за допомогою рушника.

Останнє слово: відмовився

(Кейтель підписує акт про беззастережну капітуляцію Німеччини)
Вільгельм Кейтель(Нім. Wilhelm Keitel), начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини. Саме він підписав акт про капітуляцію Німеччини, який закінчив Велику. Вітчизняну війнута Другу світову війнув Європі. Однак, Кейтель радив Гітлеру не нападати на Францію і чинив опір плану "Барбаросса". Обидва рази він подавав у відставку, але Гітлер її не приймав. У 1942 р. Кейтель востаннє наважився заперечувати фюреру, виступивши на захист розбитого на Східному фронті фельдмаршала Ліста. Суд відкинув виправдання Кейтеля у тому, що він лише виконував накази Гітлера, і визнав його винним у всіх пунктах обвинувачення. Вирок був виконаний 16 жовтня 1946 року.

Останнє слово: "Наказ для солдата - завжди є наказ!"

Ернст Кальтенбруннер(нім. Ernst Kaltenbrunner), керівник РСХА – Головного управління імперської безпеки СС та статс-секретар імперського міністерства внутрішніх справ Німеччини. За численні злочини проти мирного населення та військовополонених, суд засудив його до страти через повішення. 16 жовтня 1946 року вирок було виконано.

Останнє слово: "Я не несу відповідальності за військові злочини, я лише виконував свій обов'язок як керівник розвідувальних органів, і відмовляюся служити якимсь ерзацем Гіммлера"

(праворуч)

Альфред Розенберг(Нім. Alfred Rosenberg), один із найвпливовіших членів націонал-соціалістичної німецької робочої партії (НСДАП), один з головних ідеологів нацизму, рейхсміністр у справах Східних територій. Засуджений до страти через повішення. Розенберг був єдиним із 10 страчених, який відмовився вимовити на ешафоті останнє слово.

Останнє словоу суді: "Я відкидаю звинувачення в "змові". Антисемітизм був лише необхідним оборонним заходом".

(в центрі)

Ганс Франк(Нім. Dr. Hans Frank), голова окупованих польських земель. 12 жовтня 1939 року, відразу після окупації Польщі, був призначений Гітлером керівником управління у справах населення польських окупованих територій, а потім генерал-губернатором окупованої Польщі. Організував масове знищення цивільного населення Польщі. Засуджений до страти через повішення. Вирок виконано 16 жовтня 1946 року.

Останнє слово: "Я розглядаю цей процес як угодний Богу вищий суд, покликаний розібратися у жахливому періоді правління Гітлера та завершити його"

Вільгельм Фрік(Нім. Wilhelm Frick), міністр внутрішніх справ Рейху, рейхсляйтер, керівник депутатської групи НСДАП у рейхстазі, юрист, один із найближчих друзів Гітлера в перші роки боротьби за владу.

Міжнародний військовий суд у Нюрнберзі поклав Фріка відповідальність у тому, що Німеччина опинилася під владою нацистів. Він звинувачувався у складанні, підписанні та проведенні життя цілого ряду законів, що забороняли політичні партії та профспілки, у створенні системи концтаборів, у заохоченні діяльності гестапо, у гоніннях на євреїв та мілітаризації німецької економіки. Він був визнаний винним за пунктами: злочин проти миру, військові злочини та злочини проти людяності. 16 жовтня 1946 року Фрік був повішений.

Останнє слово: "Все звинувачення ґрунтується на припущенні про участь у змові"

Юліус Штрейхер(Нім. Julius Streicher), гауляйтер, головний редактор газети "Штурмовик" (Нім. Der Stürmer - Дер Штюрмер).

Йому було пред'явлено звинувачення у підбурюванні до вбивств євреїв, що підпадало під звинувачення 4 процесу - злочини проти людяності. У відповідь Штрейхер назвав процес "тріумфом світового єврейства". За результатами тестування його IQ був найнижчим із усіх підсудних. Під час огляду Штрейхер ще раз розповідав психіатрам про свої антисемітські переконання, проте він був визнаний осудним і здатним відповідати за свої дії, хоч і одержимим нав'язливою ідеєю. Він вважав, що обвинувачі та судді – євреї і не намагався розкаятися у скоєному. За словами психологів, які проводили обстеження, його фанатичний антисемітизм - швидше продукт хворої психіки, проте в цілому він справляв враження адекватної людини. Його авторитет серед інших обвинувачених був вкрай низьким, багато хто з них відверто цурався такої одіозної та фанатичної постаті, як він. Повішений за вироком Нюрнберзького трибуналу за антисемітську пропаганду та заклики до геноциду.

Останнє слово: "Цей процес - тріумф світового єврейства"

Ялмар Шахт(Нім. Hjalmar Schacht), імперський міністр економіки перед війною, директор Національного Банку Німеччини, президент Рейхсбанку, рейхсміністр економіки, рейхсміністр без портфеля. 7 січня 1939 р. направив Гітлеру листа, в якому вказував на те, що курс, який проводить уряд, призведе до краху фінансової системи Німеччини та гіперінфляції, і зажадав передачі контролю за фінансами до рук Імперського міністерства фінансів та Рейхсбанку.

У вересні 1939 р. різко виступив проти вторгнення до Польщі. Шахт негативно сприйняв війну з СРСР, вважаючи, що Німеччина програє війну з економічних причин. 30 листопада 1941 р. направив Гітлеру різкий лист з критикою режиму. 22 січня 1942 року пішов у відставку з посади рейхсміністра.

Шахт мав контакти із змовниками проти режиму Гітлера, хоча сам не був членом змови. 21 липня 1944 року після провалу Липневої змови проти Гітлера (20 липня 1944 року) Шахт був заарештований і утримувався в концтаборах Равенсбрюк, Флоссенбург і Дахау.

Останнє слово: "Я взагалі не розумію, чому мені висунуто звинувачення"

Напевно, це найскладніший випадок, 1 жовтня 1946 року Шахт був виправданий, потім у січні 1947 року німецьким судом з денацифікації засуджений до восьми років ув'язнення, але 2 вересня 1948 року таки звільнений з-під варти.

Надалі працював у банківській сфері Німеччини, заснував та очолив банкірський будинок "Schacht GmbH" у Дюссельдорфі. 3 червня 1970 року помер у Мюнхені. Можна сказати, що йому пощастило найбільше підсудних. Хоча...

Вальтер Функ(Нім. Walther Funk), німецький журналіст, нацистський міністр економіки після Шахта, президент Рейхсбанку. Засуджений до довічного ув'язнення. 1957 року звільнений.

Останнє слово: "Ніколи в житті я ні свідомо, ні з невідання не робив нічого, що давало б підстави для подібних звинувачень. Якщо я з незнання або внаслідок помилок і вчинив діяння, перераховані в обвинувальному висновку, слід розглядати мою провину в ракурсі моєї особистої трагедії , але не як злочин”.

(праворуч; зліва - Гітлер)
Густав Крупп фон Болен унд Гальбах(Нім. Gustav Krupp von Bohlen und Halbach), глава концерну "Фрідріх Крупп" (Friedrich Krupp AG Hoesch-Krupp). З січня 1933 - прес-секретар уряду, з листопада 1937-го імперський міністр економіки і генеральний уповноважений з питань військової економіки, одночасно з січня 1939 - президент Імперського банку.

На процесі в Нюрнберзі засуджено Міжнародним військовим трибуналом до довічного ув'язнення. 1957 року звільнений.

Карл Деніц(нім. Karl Dönitz), грос-адмірал флоту Третього Рейху, головнокомандувач військово-морського флоту Німеччини, після смерті Гітлера і відповідно до його посмертного заповіту - президент Німеччини.

Нюрнберзький суд за військові злочини (зокрема, ведення так званої необмеженої підводної війни) засудив його до 10 років позбавлення волі. Цей вирок оспорювали деякі юристи, оскільки такі ж методи підводної війни широко практикували і переможці. Деякі офіцери-союзники після вироку висловлювали Деніцу своє співчуття. Деніць був визнаний винним за 2-м (злочин проти миру) та 3-м (військові злочини) пунктами.

Після виходу з в'язниці (Шпандау в Західному Берліні) Деніц написав мемуари "10 років і 20 днів" (малися на увазі 10 років командування флотом та 20 днів президентства).

Останнє слово: "Жоден з пунктів звинувачення не має до мене жодного відношення. Вигадки американців!"

Еріх Редер(Нім. Erich Raeder), грос-адмірал, головнокомандувач ВМС Третього Рейху. 6 січня 1943 Гітлер наказав Редер розформувати надводний флот, після чого Редер зажадав відставки і 30 січня 1943 був замінений Карлом Деніцем. Редер отримав почесну посаду головного інспектора флоту, але фактично жодних прав та обов'язків не мав.

У травні 1945 року був взятий у полон радянськими військами і був переправлений до Москви. За вироком Нюрнберзького процесу засуджено до довічного ув'язнення. З 1945 по 1955 рік ув'язнений. Клопотався про заміну собі тюремного ув'язненняна розстріл; контрольна комісія виявила, що "не може збільшувати міру покарання". 17 січня 1955 року звільнений за станом здоров'я. Написав мемуари "Моє життя".

Останнє слово: відмовився

Бальдур фон Ширах(Нім. Baldur Benedikt von Schirach), керівник "Гітлерюгенда", потім гауляйтер Відня. На Нюрнберзькому процесі його було визнано винним у злочинах проти людяності та засуджено до 20 років ув'язнення. Висновок він повністю відбув у берлінській військовій в'язниці Шпандау. Звільнений 30 вересня 1966 року.

Останнє слово: "Всі біди - від расової політики"

Ось із цим висловлюванням я повністю згоден.

Фріц Заукель(нім. Fritz Sauckel), керівник примусовими депортаціями до рейху робочої сили з окупованих територій. Засуджений до страти за військові злочини та злочини проти людства (головним чином за депортацію іноземних робітників). Повішений.

Останнє слово: "Прірва між ідеалом соціалістичного суспільства, що виношується і захищається мною, у минулому моряком і робітником, і цими жахливими подіями - концентраційними таборами - глибоко вразила мене".

Альфред Йодль(Нім. Alfred Jodl), начальник оперативного відділу Верховного головнокомандування збройними силами, генерал-полковник. На світанку 16 жовтня 1946 року генерал-полковник Альфред Йодль був повішений. Тіло його було кремоване, а порох таємно вивезений і розвіяний. Йодль брав активну участь у плануванні масового знищення мирного населення на окупованих територіях. 7 травня 1945 р. за дорученням адмірала К. Деніца підписав у Реймсі загальну капітуляцію німецьких збройних сил перед західними союзниками.

Як згадував Альберт Шпеєр, "точний і стриманий захист Йодля справляв сильне враження. Схоже, що він був одним з небагатьох, хто зумів стати вищим за ситуацію". Йодль стверджував, що солдат не може відповідати за рішення політиків. Він наполягав у тому, що чесно виконував свій обов'язок, підкоряючись фюреру, а війну вважав справедливою справою. Суд визнав його винним і засудив до страти. Перед смертю в одному з листів він написав: "Гітлер поховав себе під руїнами рейху та своїх надій. Нехай той, хто хоче, проклинає його за це, я ж не можу". Йодль був повністю виправданий під час перегляду справи мюнхенським судом у 1953 році (!).

Останнє слово: "Спричиняє жаль суміш справедливих звинувачень і політичної пропаганди"

Мартін Борман(Нім. Martin Bormann), голова партійної канцелярії, звинувачувався заочно. Начальник штабу заступника фюрера "з 3 липня 1933 року", голова партійної канцелярії НСДАП "з травня 1941 року" та особистий секретар Гітлера (з квітня 1943 року). Рейхсляйтер (1933), рейхсміністр без портфеля, обергруппенфюрер СС, обергруппенфюрер СА.

З ним пов'язана найцікавіша історія.

Наприкінці квітня 1945 р. Борман знаходився з Гітлером у Берліні, в бункері рейхсканцелярії. Після самогубства Гітлера та Геббельса Борман зник. Втім, вже 1946 року Артур Аксман, шеф гітлерюгенда, який разом із Мартіном Борманом 1-2 травня 1945 року намагався залишити Берлін, повідомив на допиті, що Мартін Борман загинув (точніше, наклав на себе руки) 2 травня 1945 року.

Він підтвердив, що бачив Мартіна Бормана та особистого лікаря Гітлера Людвіга Штумпфеггера, які лежали на спині біля автобусної станції у Берліні, де точився бій. Він підповз до їхніх осіб упритул і ясно розрізнив запах гіркого мигдалю - це був ціанистий калій. Міст, яким Борман збирався тікати з Берліна, був заблокований радянськими танками. Борман вважав за краще розкусити ампулу.

Проте ці свідчення не були визнані достатніми свідченнями загибелі Бормана. У 1946 р. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі судив Бормана заочно і засудив його до страти. Адвокати наполягали на тому, що їхній підзахисний не підлягає суду, оскільки вже мертвий. Суд не вважав докази переконливими, розглянув справу та виніс вирок, обмовивши при цьому, що Борман у разі затримання має право подати прохання про помилування у встановлений термін.

У 1970-ті в Берліні під час прокладання дороги робітниками було виявлено останки, згодом попередньо ідентифіковані як останки Мартіна Бормана. Його син Мартін Борман-молодший погодився надати свою кров для проведення ДНК-аналізу останків.

Аналіз підтвердив, що останки дійсно належать Мартіну Борману, який дійсно 2 травня 1945 р. намагався залишити бункер і вибратися з Берліна, але зрозумівши, що це неможливо, наклав на себе руки, прийнявши отруту (у зубах скелета були виявлені сліди ампули з ціаністим калієм). Тому "справу Бормана" можна сміливо вважати закритою.

У СРСР та Росії Борман відомий не лише як історична особа, але як і персонаж фільму "Сімнадцять миттєвостей весни" (де його зіграв Юрій Візбор) - і у зв'язку з цим персонаж анекдотів про Штірліца.

Франц фон Папен(нім. Franz Joseph Hermann Michael Maria von Papen), канцлер Німеччини до Гітлера, потім посол в Австрії та Туреччині. Було виправдано. Однак у лютому 1947 р. знову постав перед комісією з денацифікації та засуджений до восьми місяців в'язниці як головний військовий злочинець.

Фон Папен безуспішно намагався повторно розпочати політичну кар'єру в 1950-х роках. На схилі років жив у замку Бенценхофен у Верхній Швабії та опублікував безліч книг та спогадів зі спробами виправдання своєї політики 1930-х років, проводячи паралелі між цим періодом та початком "Холодної війни". Помер 2 травня 1969 р. в Оберзасбасі (Баден).

Останнє слово: "Звинувачення жахнуло мене, по-перше, усвідомленням безвідповідальності, внаслідок якої Німеччина виявилася введеною в цю війну, що обернулася світовою катастрофою, а по-друге, тими злочинами, які були скоєні деякими моїми співвітчизниками. Останні незрозумілі з психологічного погляду. Мені здається, у всьому винні роки безбожжя та тоталітаризму. Саме вони і перетворили Гітлера на патологічного брехуна".

Артур Зейсс-Інкварт(нім. Dr. Arthur Seyß-Inquart), канцлер Австрії, потім імперський комісар оккупованих Польщі та Голландії. У Нюрнберзі Зейсс-Інкварту звинуватили в злочинах проти світу, плануванні та розв'язанні агресивної війни, військових злочинах і злочинах проти людяності. Він був визнаний винним за всіма статтями, за винятком злочинної змови. Після оголошення вироку Зейсс-Інкварт у останньому словівизнав свою відповідальність.

Останнє слово: "Смерть через повішення - що ж, я і не очікував нічого іншого... Я сподіваюся, що ця кара - останній акт трагедії Другої світової війни... Я вірю в Німеччину"

Альберт Шпеєр(Нім. Albert Speer), імперський рейхсміністр озброєнь та військової промисловості (1943-1945).

У 1927 році Шпеєр отримує ліцензію архітектора у Вищому технічному училищі Мюнхена. Через депресію, що проходить у країні, роботи для молодого архітектора не було. Шпеєр безкоштовно оновив інтер'єр вілли керівнику штабу західного округу- крейсляйтеру НСАК Ханке, який, у свою чергу, рекомендував архітектору гауляйтеру Геббельсу для розбудови залу засідань та меблювання кімнат. Після цього Шпеєр отримує замовлення – оформлення першотравневого мітингу у Берліні. А потім і партійний з'їзд у Нюрнберзі (1933). Він використав червоні полотнища та фігуру орла, яку запропонував зробити з розмахом крил у 30 метрів. Лєні Ріфеншталь зняла у своїй документально-постановній стрічці "Перемога віри" грандіозність ходи на відкритті з'їзду партії. Далі була реконструкція штаб-квартири НСДАП у Мюнхені того ж 1933 року. Так розпочиналася архітектурна кар'єра Шпеєра. Гітлер скрізь шукав нових енергійних людей, на яких можна було б спертися в недалекому майбутньому. Вважаючи себе знавцем живопису та архітектури, і володіючи деякими здібностями в цій галузі, Гітлер обрав Шпеєра у своє ближнє коло, що у поєднанні з сильними устремліннями останнього кар'єристами визначило всю його подальшу долю.

Останнє слово: "Процес необхідний. Навіть авторитарна держава не знімає відповідальності з кожного окремо за вчинені жахливі злочини"

(зліва)
Костянтин фон Нейрат(нім. Konstantin Freiherr von Neurath), у перші роки правління Гітлера міністр закордонних справ, потім намісник у протектораті Богемії та Моравії.

Нейрат звинувачувався в Нюрнберзькому суді в тому, що він "сприяв підготовці війни,... брав участь у політичному плануванні та підготовці нацистськими змовниками агресивних воєн і воєн, що порушують міжнародні договори,... санкціонував, керував і брав участь у військових злочинах... і в злочинах, ... включаючи особливо злочини проти осіб та власності на окупованих територіях". Нейрата було визнано винним за всіма чотирма пунктами і засуджено до п'ятнадцяти років ув'язнення. У 1953 році Нейрат був звільнений через слабке здоров'я, посилене перенесеним у в'язниці інфарктом міокарда.

Останнє слово: "Я завжди був проти звинувачень без можливого захисту"

Ганс Фріче(нім. Hans Fritzsche), керівник відділу друку та радіомовлення у міністерстві пропаганди.

Під час падіння нацистського режиму Фріче був у Берліні і капітулював разом із останніми захисниками міста 2 травня 1945 року, здавшись у полон Червоної Армії. Постав перед Нюрнберзьким процесом, де разом із Юліусом Штрейхером (через загибель Геббельса) представляв нацистську пропаганду. На відміну від Штрейхера, засудженого до смертної кари, Фріче був виправданий за всіма трьома звинуваченнями: суд вважав доведеним, що він не закликав до злочинів проти людяності, не брав участі у військових злочинах і змовах з метою захоплення влади. Як і обидва інші виправдані в Нюрнберзі (Ялмар Шахт і Франц фон Папен), Фріче, однак, незабаром був засуджений за інші злочини комісією з денацифікації. Отримавши 9 років ув'язнення, Фріче вийшов на волю за станом здоров'я 1950 р. і помер від раку через три роки.

Останнє слово: "Це жахливе звинувачення всіх часів. Жахливіше може бути лише одне: прийдешнє звинувачення, яке висуне нам німецький народ за зловживання його ідеалізмом".

Генріх Гіммлер(Нім. Heinrich Luitpold Himmler), один з головних політичних і військових діячів Третього Рейху. Рейхсфюрер СС (1929–1945), рейхсміністр внутрішніх справ Німеччини (1943–1945), рейхсляйтер (1934), начальник РСХА (1942–1943). Визнаний винним у численних військових злочинах, у тому числі у геноциді. З 1931 року Гіммлер займався створенням своєї секретної служби - СД, на чолі якої він поставив Гейдріха.

З 1943 року Гіммлер стає імперським міністром внутрішніх справ, а після провалу Липневої змови (1944 р.) - командувачем Резервної армії. Починаючи з літа 1943 року, Гіммлер через своїх довірених осіб почав здійснювати контакти з представниками західних спецслужб з метою укладання сепаратного світу. Гітлер, який дізнався про це, напередодні краху Третього рейху, виключив Гіммлера з НСДАП як зрадника і позбавив його всіх чинів і постів.

Залишивши рейхсканцелярію на початку травня 1945, Гіммлер попрямував до датського кордону з чужим паспортом на ім'я Генріха Хіцінгера, незадовго до цього розстріляного і трохи схожого на Гіммлера, але 21 травня 1945 року був заарештований британськими військовими владами. .

Тіло Гіммлера було кремоване, а попіл розвіяний у лісі поблизу Люнебурга.

Пауль Йозеф Геббельс(нім. Paul Joseph Goebbels) - рейхсміністр народної освіти та пропаганди Німеччини (1933-1945), імперський керівник пропаганди НСДАП (з 1929 р.), рейхсляйтер (1933), передостанній канцлер Третього рейху (9 квітня-9).

У своєму політичному заповіті Гітлер призначив Геббельса своїм наступником на посаді канцлера, однак другого ж дня після самогубства фюрера Геббельс і його дружина Магда самі наклали на себе руки, попередньо отруївши своїх шістьох малолітніх дітей. "Акту про капітуляцію за моїм підписом не буде!" - заявив новий канцлер, коли дізнався про радянську вимогу беззастережної капітуляції. 1 травня о 21 годині Геббельс прийняв ціаністий калій. Його дружина Магда, перш ніж накласти на себе руки за чоловіком, сказала своїм малолітнім дітям: "Не лякайтеся, зараз лікар зробить вам щеплення, яке роблять усім дітям і солдатам". Коли діти під впливом морфію впали в напівсонний стан, вона сама кожній дитині (їх було шестеро) вклала до рота розчавлену ампулу з ціаністим калієм.

Неможливо уявити, які почуття вона відчувала у цей момент.

Ну і звичайно ж, фюрер Третього рейху:

Переможці у Парижі.

Гітлер позаду Германа Герінга, Нюрнберг, 1928.

Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні у Венеції, червень 1934 року.

Гітлер, Маннергейм та Руті у Фінляндії, 1942.

Гітлер та Муссоліні, Нюрнберг, 1940.

Адольф Гітлер(нім. Adolf Hitler) - основоположник і центральна постать нацизму, засновник тоталітарної диктатури Третього Рейху, фюрер Націонал-соціалістичної німецької робочої партії з 29 липня 1921 року, рейхсканцлер націонал-соціалістичної Німеччини з 31 січня 1933 року 1934 року, верховний головнокомандувач збройних сил Німеччини у Другій світовій війні.

Загальноприйнята версія самогубства Гітлера

30 квітня 1945 року в оточеному радянськими військами Берліні і розуміючи повну поразку, Гітлер разом зі своєю дружиною Євою Браун покінчив життя самогубством, попередньо умертвивши улюбленого собаку Блонді.
У радянській історіографії утвердилася точка зору, що Гітлер прийняв отруту (ціаністий калій, як і більшість нацистів, що наклали на себе руки), проте, за свідченнями очевидців, він застрелився. Існує також версія, згідно з якою Гітлер і Браун спочатку прийняли обидві отруту, після чого фюрер вистрілив собі у скроню (застосувавши, таким чином, обидві знаряддя смерті).

Ще напередодні Гітлер наказав доставити з гаража каністри бензину (для знищення тіл). 30 квітня, після обіду, Гітлер попрощався з особами зі свого найближчого оточення і, потиснувши їм руки, разом з Євою Браун пішов у свої апартаменти, звідки невдовзі пролунав звук пострілу. Незабаром після 15 години 15 хвилин слуга Гітлера Хайнц Лінге, у супроводі його ад'ютанта Отто Гюнше, Геббельса, Бормана та Аксмана, увійшли до апартаментів фюрера. Мертвий Гітлер сидів на дивані; на скроні у нього розпливалася кривава пляма. Поруч лежала Єва Браун без видимих ​​зовнішніх пошкоджень. Гюнше та Лінге загорнули тіло Гітлера в солдатську ковдру і винесли до саду рейхсканцелярії; за ним винесли і тіло Єви. Трупи поклали неподалік входу в бункер, облили бензином і спалили. 5 травня, тіла були знайдені по шматку ковдри, що стирчав із землі, і потрапили до рук радянського СМЕРШу. Тіло було ідентифіковано, зокрема, за допомогою зубного лікаря Гітлера, який підтвердив автентичність зубних протезів трупа. У лютому 1946 року тіло Гітлера, разом із тілами Єви Браун та сім'єю Геббельс - Йозеф, Магда, 6 дітей, було поховано на одній із баз НКВС у Магдебурзі. У 1970, коли територія цієї бази мала бути передана НДР, на пропозицію Ю. В. Андропова, затвердженому Політбюро, останки Гітлера та інших похованих з ним були вириті, кремовані до попелу і потім викинуті в Ельбу. Збереглися лише зубні протези та частина черепа з вхідним кульовим отвором (виявлена ​​окремо від трупа). Вони зберігаються в російських архівах, як і бічні ручки дивана, на якому застрелився Гітлер зі слідами крові. Втім, біограф Гітлера Вернер Мазер висловлює сумніви, що виявлений труп та частина черепа справді належали Гітлеру.

18 жовтня 1945 р. обвинувальний висновок було вручено Міжнародному військовому трибуналу і через його секретаріат передано кожному з обвинувачених. За місяць до початку процесу кожному з них було вручено обвинувальний висновок німецькою мовою.

Підсумки: міжнародний військовий трибунал засудив:
До страти через повішення: Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно), Йодля (якого посмертно повністю виправдали, при перегляді справи мюнхенським судом у 1953 році).
До довічного ув'язнення: Гесса, Функа, Редера.
До 20 років ув'язнення: Шираха, Шпеєра.
До 15 років ув'язнення: Нейрата
До 10 років ув'язнення: Дениця.
Виправдані: Фріче, Папен, Шахт.

Суд визнав злочинними організації СС, ЦД, СА, Гестапо та керівний склад нацистської партії. Рішення про визнання злочинними Верховного командування та Генштабу винесено не було, що спричинило незгоду члена трибуналу від СРСР.

Ряд засуджених подали прохання: Герінг, Гесс, Ріббентроп, Заукель, Йодль, Кейтель, Зейсс-Інкварт, Функ, Деніц та Нейрат – про помилування; Редер – про заміну довічного ув'язнення смертною карою; Герінг, Йодль та Кейтель – про заміну повішення розстрілом, якщо прохання про помилування не задовольнять. Усі ці клопотання були відхилені.

Смертні страти були виконані в ніч на 16 жовтня 1946 року в будівлі Нюрнберзької в'язниці.

Винісши обвинувальний вирок головним нацистським злочинцям, Міжнародний військовий суд визнав агресію найтяжчим злочином міжнародного характеру. Нюрнберзький процес іноді називають "Судом історії", оскільки він вплинув на остаточний розгром нацизму. Засуджені до довічного ув'язнення Функ і Редер помилували 1957 року. Після того, як у 1966 році на волю вийшли Шпеєр та Ширах, у в'язниці залишився один Гесс. Праві сили Німеччини неодноразово вимагали помилувати його, але держави-переможниці відмовилися пом'якшити вирок. 17 серпня 1987 Гесс був знайдений повішеним у своїй камері.