Верапамілу гідрохлорид – ефективне лікування серцево-судинних захворювань. Верапамілу гідрохлорид – ефективне лікування серцево-судинних захворювань Взаємодія з іншими діючими речовинами

Діюча речовина

Верапамілу гідрохлорид (verapamil)

Форма випуску, склад та упаковка

допоміжні речовини: кальцію фосфат двозаміщений, крохмаль, бутилгідроксіанізол, тальк очищений, магнію стеарат, желатин, метилпарабен, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, індиго кармін.

допоміжні речовини: кальцію фосфат двозаміщений, крохмаль, бутилгідроксіанізол, тальк очищений, магнію стеарат, желатин, метилпарабен, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, індигокармін.

10 шт. - блістери (1) - пачки картонні.
10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.

Фармакологічна дія

Верапаміл є одним із основних препаратів групи блокаторів кальцієвих каналів. Він має антиаритмічну, антиангінальну та антигіпертензивну активність.

Препарат знижує потребу міокарда в кисні за рахунок зниження скоротливості міокарда та зменшення частоти серцевих скорочень. Викликає розширення коронарних судин серця та збільшує коронарний кровотік; знижує тонус гладкої мускулатури периферичних артерій та загальний периферичний судинний опір.

Верапаміл суттєво уповільнює AV-провідність, пригнічує автоматизм синусового вузлащо дозволяє застосовувати препарат для лікування суправентрикулярних аритмій.

Верапаміл є препаратом вибору для лікування стенокардії вазоспастичного генезу (стенокардії Принцметалу). Має ефект при стенокордії напруги, а також при лікуванні стенокардії із суправентрикулярними порушеннями ритму.

Фармакокінетика

При пероральному прийомі всмоктується більше 90% від прийнятої дози. Піддається метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Зв'язування з білками – 90%. T 1/2 прийому одноразової дози становить 2.8 -7.4 год; при прийомі повторних доз – 4.5-12 год. Виводиться переважно нирками та 9-16% через кишечник. Основним метаболітом є норверапаміл, який має менш виражену гіпотензивну активність, ніж незмінний верапаміл.

Показання

— лікування та профілактика порушень ритму: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння та мерехтіння передсердь (тахіаритмічний варіант), надшлуночкова екстрасистолія;

- Лікування та профілактика хронічної стабільної стенокардії(стенокардія напруги), нестабільної стенокардії(Стенокардія спокою); вазоспастичної стенокардії (стенокардія Принцметалу, варіантна стенокардія);

- Лікування артеріальної гіпертензії.

Протипоказання

- Виражена брадикардія;

- Хронічна серцева недостатність IIБ-III стадії;

- кардіогенний шок (за винятком спричиненого аритмією);

- Синотріальна блокада;

- AV-блокада II та III ступеня(за винятком хворих зі штучним водієм ритму);

- синдром слабкості синусового вузла;

- синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта;

- синдром Моргані-Адамса-Стокса;

- гостра серцева недостатність;

- одночасне застосування (в/в);

— дитячий вікдо 18 років;

- Підвищена чутливість до компонентів препарату.

З обережністюнеобхідно призначати препарат хворим з AV-блокадою І ступеня, хронічною серцевою недостатністю І та ІІ ступеня, артеріальною гіпотензією (систолічний тиск нижче 100 мм рт. ст.), брадикардією, вираженими порушеннями функції печінки.

Дозування

Верапаміл приймають внутрішньо під час або після їди, запиваючи невеликою кількістю води.

Режим дозування та тривалість лікування встановлюються індивідуально залежно від стану хворого, ступеня тяжкості, особливостей перебігу захворювання та ефективності терапії.

Для профілактики нападів стенокардії, аритмії та при лікуванні артеріальної гіпертензіїпрепарат призначають дорослиму початковій дозі по 40-80 мг 3-4 рази на добу. За потреби збільшують разову дозу до 120-160 мг. Максимальна добова доза становить 480 мг.

У пацієнтів із вираженими порушеннями функції печінкививедення верапамілу з організму уповільнено, тому лікування доцільно розпочинати з мінімальних доз. Добова доза не повинна перевищувати 120 мг.

Побічна дія

З боку серцево-судинної системи: почервоніння обличчя, брадикардія, AV-блокада, артеріальна гіпотензія, поява симптомів серцевої недостатності при використанні препарату у високих дозах, особливо у схильних хворих.

З боку травної системи: нудота, блювання, запори; в окремих випадках – транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ у крові.

З боку центральної нервової системи:запаморочення, головний біль, у поодиноких випадках - підвищена нервова збудливість, загальмованість, підвищена стомлюваність.

Алергічні реакції: шкірнависип, свербіж.

Інші:розвиток периферичних набряків.

Передозування

Симптоми:великі дози (прийом до 6 г препарату) можуть спричиняти глибоку втрату свідомості, артеріальну гіпертензію, синусову брадикардію, яка переходить в аAV-блокаду, іноді асистолію.

Лікування:при виникненні артеріальної гилотензії та/або повної AV-блокади – внутрішньовенне введення рідини, допаміну, ізопротеренолу або норадреналіну. Лікування симптоматичне та залежить від клінічної картинипередозування. Гемодіаліз не є ефективним.

Лікарська взаємодія

При одночасному застосуванні Верапамілу з:

- Антиаритмічними засобами, бета-адреноблокаторами та інгаляційними анестетиками спостерігається посилення кардіотоксичного ефекту (підвищення небезпеки виникнення атріовентрикулярної блокади, різкого зниження частоти серцевих скорочень, розвиток серцевої недостатності, різкого падіння артеріального тиску);

— антигіпертензивними засобами та діуретиками можливе посилення гіпотензивного ефекту Верапамілу;

— можливе підвищення рівня концентрації дигоксину в плазмі у зв'язку з погіршенням його виведення нирками (тому необхідно проводити контроль рівня дигоксину в плазмі з метою виявлення оптимального його дозування та запобігання інтоксикації);

- циметидином та ранітидином підвищується рівень концентрації Верапамілу в плазмі крові;

- рифампіцином, фенобарбіталом можливе зниження концентрації в плазмі крові та ослаблення дії Верапамілу;

- теофіліном, празозином, циклоспорином можливе підвищення концентрації цих речовин у плазмі;

- міорелаксантами можливе посилення міорелаксуючої дії;

- ацетисаліциловою кислотою посилюється можливість виникнення кровотеч;

- хінідином підвищується рівень концентрації хінідину в плазмі крові, посилюється ризик зниження артеріального тиску, а у хворих з гіпертрофічною кардіоміопатією можливе виникнення вираженої гіпотензії;

- карбамазепіном та літієм збільшується небезпека виникнення нейротоксичних ефектів.

особливі вказівки

При лікуванні необхідний контроль функції серцево-судинної та дихальної систем, рівня глюкози та електролітів у крові, об'ємом циркулюючої крові та кількістю сечі, що виділяється.

Вагітність та лактація

Застосування Верапамілу при вагітності можливе лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Умови відпустки з аптек

Препарат відпускається за рецептом.

Умови та термін зберігання

Зберігати у сухому місці, при температурі не вище 25°С. Препарат слід зберігати у місцях, недоступних для дітей. Термін придатності – 3 роки.

• Інструкція із застосування Верапамілу гідрохлорид
• Склад препарату Верапамілу гідрохлорид.
• Показання для застосування. Верапамілу гідрохлорид.
• Умови зберігання препарату Верапамілу гідрохлорид
• Термін придатності препарату Верапамілу гідрохлорид

Код ATX:Серцево-судинна система (C) > Блокатори кальцієвих каналів (C08) > Селективні блокатори кальцієвих каналів із прямим впливом на серце (C08D) > Фенілалкіламінові похідні (C08DA) > Verapamil (C08DA01)

Форма випуску, склад та упаковка

10 шт. - Упаковки коміркові контурні.
50 шт. - Банки.

Опис лікарського препарату ВЕРАПАМІЛА ГІДРОХЛОРИДстворено у 2010 році на підставі інструкції, розміщеної на офіційному сайті МОЗ РБ. Дата поновлення: 12.05.2011 р.

Фармакологічна дія

Верапаміл має антиангінальну, гіпотензивну, антиаритмічну дію. Блокує кальцієві канали (діє з внутрішньої сторонимембрани) та знижує трансмембранний кальцієвий струм. Взаємодія з каналом визначається ступенем деполяризації мембрани:

• ефективніше блокує відкриті кальцієві канали деполяризованої мембрани. У меншій мірі впливає закриті канали поляризованої мембрани, перешкоджаючи їх активації. Незначно впливає на натрієві канали та альфа-адренорецептори. Зменшує скоротливість, частоту водія ритму синусного вузла та швидкість проведення в AV вузлі, синоатріальну та AV провідність, розслаблює гладкі м'язи (переважно артеріол, ніж вен), викликає периферичну вазодилатацію, знижує ОПСС, зменшує постнавантаження. Підвищує перфузію міокарда, зменшує диспропорцію між потребою та постачанням серця киснем, сприяє регресові гіпертрофії лівого шлуночка, знижує артеріальний тиск. Запобігає розвитку та усуває спазм коронарних артерій при варіантній стенокардії. У пацієнтів з неускладненою гіпертрофічною кардіоміопатією покращує відтік крові із шлуночків. Зменшує частоту та вираженість головного болю судинного генезу- перешкоджає звуженню судин, що виникає у продромальному періоді, блокада Са 2+ - каналів може послаблювати або запобігати реактивному розширенню судин. Пригнічує метаболізм за участю цитохрому Р450.

При прийомі внутрішньо початок дії препарату відзначається через 1-2 години, максимальний ефект розвивається через 30-90 хвилин (зазвичай протягом 24-48 годин), тривалість ефекту - 810 годин. Антиангінальний ефект носить дозозалежний характер, толерантності не виникає.

Фармакокінетика

Після вживання всмоктується більше 90% прийнятої дози, біодоступність після одноразового прийому становить 20-35% внаслідок метаболізму при первинному проходженні через печінку і збільшується в 1.5-2 рази при тривалому застосуванні. C max у плазмі досягається через 1-2 год і становить 80-400 нг/мл. Зв'язується із білками плазми на 90%. Метаболізується в печінці шляхом N-дезалкілювання та О-деметилювання, з утворенням 12-ти метаболітів. Накопичення препарату та його метаболітів в організмі пояснює посилення дії при курсовому лікуванні. Основний фармакологічно активний метаболіт – норверапаміл (20% від гіпотензивної активності верапамілу). У метаболізмі беруть участь ізоферменти CYP3A4, CYP3A5 та CYP3A7. Т 1/2 при пероральному застосуванні – 3-7 год при одноразовому прийомі, 4-12 год – при тривалому застосуванні (у зв'язку з насиченням ферментних систем печінки та підвищенням плазмових концентрацій Т 1/2 збільшується майже у 2 рази). При тяжких порушеннях функції печінки плазмовий кліренс зменшується на 70%, T 1/2 дорівнює 14-16 год. У пацієнтів із захворюваннями нирок зміни фармакокінетики несуттєві. Біодоступність верапамілу у жінок вища, ніж у чоловіків. Проникає через гематоенцефалічний бар'єр, плацентарний бар'єр (20-92% концентрації в плазмі крові матері) і в грудне молоко (у низьких концентраціях). Виводиться переважно нирками – 70%, (3-5% у незміненому вигляді). 16-25% – з жовчю. Гемодіаліз, гемофільтрація та перитонеальний діаліз не впливають на елімінацію верапамілу.

Режим дозування

Верапаміл приймають внутрішньо, під час або відразу після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Початкова доза для дорослих становить 40-80 мг 3-4 рази на добу. Максимальна добова доза – до 720 мг.

• при стенокардії: по 80-120 мг 3 рази на добу, на фоні порушень функцій печінки, літнім хворим - по 40 мг З рази на добу;
• з профілактичною метою при зворотній пароксизмальній надшлуночковій тахікардії початкова доза для дорослих та підлітків зазвичай становить 240-80 мг на добу в 3-4 прийоми. Для контролю частоти серцевих скорочень шлуночків при хронічному тріпотінні або мерехтіння передсердь денна доза для дорослих зазвичай становить 240-320 мг на 3-4 прийоми. Максимальна антиаритмічна дія зазвичай спостерігається в межах 48 годин від початку терапії у наведених дозах;
• при артеріальній гіпертензії: по 40-80 мг 2 рази на добу; при необхідності добову дозу можна збільшити до 480 мг; пацієнтам похилого віку або з невеликою масою тіла призначають по 40 мг двічі на добу.

Дітям до 6 років призначають 40-60 мг верапамілу на добу, у віці 6-14 років - 80-360 мг на добу. Препарат приймають у 3-4 прийоми.

Побічна дія

з боку серцево-судинної системи:брадикардія (менше 50/хв), виражене зниження артеріального тиску, розвиток або посилення серцевої недостатності, тахікардія;

з боку нервової системи: запаморочення, біль голови, непритомність, тривожність, загальмованість, підвищена стомлюваність, астенія, сонливість, депресія, екстрапірамідні порушення (атаксія, маскоподібна особа, човгаюча хода, тугорухливість рук або ніг, тремтіння кистей і пальців рук, утруднення ковтання);

з боку травної системи:нудота, запор (рідко - діарея), гіперплазія ясен (кровоточивість, болючість, набряклість), підвищення апетиту, підвищення активності "печінкових" трансаміназ та лужної фосфатази;

алергічні реакції: кожний зуд, висипання на шкірі, гіперемія шкіри обличчя, мультиформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона);

інші:збільшення маси тіла, дуже рідко – агранулоцитоз, гінекомастія, гіперпролактинемія, галакторея, артрит, набряк легень, тромбоцитопенія безсимптомна, периферичні набряки.

Протипоказання до застосування

Гіперчутливість, виражена дисфункція лівого шлуночка, артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше 90 мм рт.ст.) або кардіогенний шок, AV блокада II-III ст., синдром слабкості синусового вузла (крім хворих з кардіостимулятором), тріпотіння та фібриляція передсердь синдром або синдром Лауна-Ганонга-Левіна (крім хворих на кардіостимулятор), вагітність, період лактації.

особливі вказівки

Перед застосуванням препарату необхідно попередньо компенсувати серцеву недостатність. При лікуванні необхідний контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, а також вмісту глюкози та електролітів у крові, обсягу циркулюючої крові кількості сечі, що виділяється. У новонароджених та грудних дітей відзначалися тяжкі гемодинамічні ефекти. Може подовжувати інтервал P-Qпри концентрації у плазмі вище 30 нг/мл (для розчину). Під час лікування протипоказаний прийом алкоголю. Не рекомендується припиняти лікування раптово.

Запобіжні заходи

З обережністю застосовують при SA блокаді, AV блокада I ст., брадикардії, ІГСС, ХСН, печінкової та/або ниркової недостатності, уповільненні нервово-м'язової передачі (міопатія Дюшенна), у літньому віці та у дітей віком до 18 років (в даний час час відсутні адекватні клінічні дані про ефективність та безпеку застосування). При лікуванні необхідний контроль функцій серцево-судинної та дихальної систем, а також за вмістом глюкози та електролітів у крові, об'ємом циркулюючої крові та кількістю сечі, що виділяється. У новонароджених та грудних дітей відзначалися тяжкі гемодинамічні ефекти.

Вплив на здатність керувати автомобілем та потенційно небезпечними механізмами:у період лікування уникати занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної швидкості реакції та концентрації уваги (знижується швидкість реакції).

Передозування

Симптоми:брадикардія, AV блокада, виражене зниження артеріального тиску, СН, шок, асистолія, SA блокада.

Лікування:при ранньому виявленні – промивання шлунка, активоване вугілля;

Лікарська взаємодія

Верапаміл збільшує рівень у плазмі серцевих глікозидів (потрібне ретельне лікарське спостереження та зменшення дози глікозидів), циклоспорину, теофіліну, карбамазепіну (ризик розвитку диплопії, головного болю, атаксії, запаморочення). Збільшує ризик виникнення нейротоксичного ефекту препаратів літію. Рифампіцин може значно знижувати біодоступність верапамілу. Фенобарбітал підвищує кліренс верапамілу. Інгібітори CYP3A4 (в т.ч. еритроміцин, ритонавір) подовжують період напіввиведення верапамілу. Грейпфрутовий сік значно підвищує концентрацію верапамілу у плазмі. Циметидин збільшує біодоступність верапамілу майже на 40-50% (за рахунок зниження печінкового метаболізму), через що може виникнути необхідність зменшення дози останнього.

Бета-адреноблокатори, антиаритміки Іа класу, серцеві глікозиди, інгаляційні анестетики, рентгеноконтрастні засоби потенціюють (взаємно) пригнічуючий вплив на автоматизм синоатріального вузла, AV провідність та скоротливість міокарда. Введення верапамілу та бета-адреноблокаторів необхідно проводити з інтервалом у кілька годин.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотоюможливе посилення наявної кровотечі.

Дизопірамід і флекаїнід не слід призначати протягом 48 годин до або 24 години після застосування верапамілу (сумація негативного інотропного ефекту, аж до летального результату). Посилює дію периферичних міорелаксантів (може вимагати зміни дозування).

Збільшує концентрацію етанолу (триваліший ефект) і хінідину (ризик вираженого зниження артеріального тиску).

– одне з найпоширеніших захворювань у всьому світі. Воно протікає безсимптомно і дає знати себе лише тоді, коли артеріальний тиск стає занадто високим.

Щоб вчасно виявити хворобу, потрібно регулярно вимірювати артеріальний тиск і звертатися до лікаря при появі будь-яких незвичайних симптомів. Якщо діагноз «гіпертонія» буде підтверджено, пацієнту призначать спеціальні антигіпертензивні лікарські засоби.

Одним з таких препаратів є Верапаміла гідрохлорид, який дозволяє боротися з гіпертонією та багатьма іншими серцево-судинними патологіями.

Фармакологічна дія

Верапамілу гідрохлорид є представником групи блокаторів кальцієвих каналів. Він сприяє розширенню коронарних судин, збільшенню коронарного кровотоку, зниженню потреби міокарда в кисні, нормалізації периферичної гемодинаміки.

В результаті застосування ліків знижується кальцієва реабсорбція, що забезпечує виражену натрійуретичну та діуретичну дію, а також досягнення гіпотензивного ефекту.

Завдяки інгібуванню іонів кальцію, Верапамілу гідрохлорид позитивно позначається на провідній нервовій системі, сприяє вазодилатації, пригнічує на синоатріальну та атріовентрикулярну провідності, суттєво знижує постнавантаження.

Активний компонент препарату може всмоктуватися із шлунково-кишкового тракту повністю (на 95 відсотків). Через 1 або 2 години після застосування засобу у плазмі спостерігається максимальна концентрація препарату. Що стосується виділення, воно відбувається через нирки (70%), з жовчю (25%), а також у незміненому вигляді (від 3 до 4%). Період напіввиведення визначається тривалістю терапії: при одноразовому застосуванні він варіюється від трьох до семи годин, а при регулярному застосуванні – від чотирьох до дванадцятої.

Показання для застосування на Верапамілу гідрохлорид.

Призначення практикується при таких захворюваннях:

• гіпертонічна хвороба;
• стенокардія: вазоспастична, нестабільна, напруга;
• проблеми серцевого ритмувключаючи тахікардію, екстрасистолію, тріпотіння та мерехтіння передсердь.

Також застосування ліків дозволяє досягти вираженого профілактичного ефекту (запобігти розвитку перелічених захворювань ССС).

Спосіб застосування

Таблетки Верапамілу приймають відразу після їди або під час нього. Запивають їх незначною кількістю рідини (бажано води).

Дорослим пацієнтам для зниження підвищеного артеріального тиску препарат призначається в разовій дозі 40 або 80 мг, що приймається від трьох до чотирьох разів на день. При цьому важливо стежити, щоб кількість прийнятого верапамілу не перевищувала 480 мг/добу.

Якщо пацієнту поставлено діагноз "тяжка печінкова недостатність", максимальна добова доза автоматично знижується до 120 мг. За аналогічною схемою Верапамілу гідрохлорид приймається для профілактики різних видівстенокардії, а також аритмії.

Щоб усунути гострі стани (пароксизмальні порушення ритмів серцевих, гіпертонічні кризи), вводити Верапамілу гідрохлорид потрібно внутрішньовенно, струминно (від 5 до 10 мг розчину в обсязі від 2 до 4 мл). Посилити ефект можна за допомогою повторного введеннятакої ж дози через 30 хвилин.

Будьте уважні: при внутрішньовенне застосуванняпрепарату потрібно постійно контролювати ЧСС, ЕКГ, АТ.

Іноді ліки призначаються дітям з аритмічними та гіпертензивними проблемами. Медикамент приймається по 2-3 рази на добу. у дозі, запропонованій виробником. Дітям 5 років дають 60 мг препарату, дітям від 6 до 14 – 80-360 мг. Якщо планується лікування немовлят і дітей молодше п'яти, препарат краще вводити внутрішньовенно. Для немовлят разова доза складе 0,75-2 мг, а для дітей від півтора року – 2-3 мг.

Схема дозування та тривалість курсу терапії встановлюються лікарем після оцінки стану людини, тяжкості та особливостей перебігу хвороби. Аналіз ефективності призначеного лікування може спричинити зміну схеми застосування Верапамілу гідрохлориду.

Форма випуску, склад

Як головний діючий компонент препарату виступає верапамілу гідрохлорид.

Крім нього, ліки містять допоміжні сполуки у вигляді кальцію фосфату двозаміщеного, магнію стеарату, крохмалю, желатину, очищеного тальку, бутилгідроксіанізолу, діоксиду титану, метилпарабену та ін.

Медикамент продається в різних формах: у вигляді капсул, ампул для ін'єкцій, розчину для внутрішньовенного введення, таблеток та таблеток пролонгованої дії, драже.

Взаємодія з іншими препаратами

При призначенні препарату варто враховувати зміну його властивостей на фоні паралельного прийому інших засобів.

Гіпотензивний ефект Верапамілу гідрохлориду посилюється при вживанні діуретиків та інших медикаментів, які знижують тиск.

Прийом циметидину та ранітидину сприяє підвищенню концентрації верапамілу в крові.

При паралельному застосуванні різних бета-адреноблокаторів, інгаляційних анестетиків та антиаритмічних засобів суттєво посилюється кардіотоксична дія.

Зниження концентрації верапамілу в плазмі та ослаблення його дії спостерігається при лікуванні рифампіцином та фенобарбіталом.

Лікування верапамілом на фоні прийому ацетилсаліцилової кислоти може спровокувати кровотечу.

Поєднане застосування теофіліну, хінідину, празоніну, міорелаксантів та циклоспорину сприяє посиленню дії даних препаратів та збільшенню їх концентрації.

Лікувальні властивості карбамазепіну та літію, збільшені верапамілом, можуть призвести до розвитку нейротоксичних реакцій.

Побічна дія

Передозування

Прийом ліків без рецепта лікаря, необґрунтоване збільшення дози Верапамілу гідрохлориду – все це може спровокувати появу передозування. У цьому випадку пацієнт стикається з різними симптомами: брадикардією, гіпотензією, кардіогенним шоком, комою, асистолією.

На щастя, є специфічний антидот, здатний зменшити неприємну симптоматику. Це кальцію глюконат. Для зменшення проявів передозування 10-20 мл 10% розчину вводять внутрішньовенно. За наявності симптомів брадикардії та блокади AV вводять препарати ізопреналіну, орципреналіну або атропіну; позбутися гіпотензії допомагають норепінефрін та допамін; купірувати серцеву недостатність допомагає добутамін.

Протипоказання

Не призначають ліки при вираженій гіпотензії, гіперчутливості, інфаркті міокарда (гострому або нещодавно перенесеному та ускладненому симптомами лівошлуночкової недостатності, гіпотензії, брадикардії), шоці кардіогенному, брадикардії вираженої, AV-блокаді ступеня 2 і 3, ХСН третьої стадії фібриляції передсердь, синдромі Морганьї-Адамса-Стокса, WPW-синдромі або синдромі Лауна-Ганонга-Левіна (виняток - пацієнти з кардіостимуляторами), синдромі слабкості синусного вузла (при відсутності електрокардіостимулятора), тяжкому стенозі гирла .

Обмеження до застосування є: серцева недостатність хронічного характеру (1, 2 стадії), AV-блокада першого ступеня, гіпотензія помірна або легка, міопатія виражена (синдром Дюшенна), тахікардія шлуночкова з широким комплексом QRS (в/в введення), печінкова та/або ниркова недостатність.

При вагітності

У перші 3 місяці вагітності Верапамілу гідрохлорид не призначають взагалі. В решті триместрів прийом ліків можливий, але тільки після того, як лікар переконається у відсутності загрози для плода. Що стосується матерів-годувальниць, то їм приймати даний засібзаборонено. Це тим, що активний компонент виділяється з молоком.

Умови та термін зберігання

Верапамілу гідрохлорид аж до закінчення терміну придатності повинен знаходитись у місці, захищеному від вологи та прямих променів сонця. Рекомендована температура зберігання таблетованих форм препарату становить 15-25 градусів, а температура зберігання ін'єкційних форм – 8-25 градусів.

Таблетки можна зберігати 2 роки, покриті оболонкою таблетки – 3 роки, розчин для ін'єкцій – також 3 роки.

Ціна

Велика популярність ліків зумовлена ​​не тільки лікувальною ефективністю, а й демократичною вартістю. Остання залежить від виробника препарату, а також кількості та дозування лікарського засобу.

Ціна пігулок в Росіїпочинається від 35 рублів, ціна пролонгованих пігулок - від 150 рублів, ціна ампул - від 50 рублів.

Мінімальна вартість таблеток в Україніскладає 7 гривень, середня – 20 гривень.

Аналоги

Сучасні фармацевтичні компанії пропонують безліч препаратів з дією, аналогічною діїВерапамілу гідрохлориду (профілактика та лікування гіпертоній, аритмій, нападів стенокардії).

До них відносяться такі медикаменти, як Веракард, Верогалід, Лекоптін, Фіноптін, Данистол, Ізоптін, Каверіл, Верапабене, Ацупаміл, Фламон, Фалікард.

Реєстраційний номер:

Термін дії реєстраційного посвідчення:

06.03.2015 до 06.03.2020

Назва англійською:

VERAPAMILHYDROCHLORIDE

склад

1 таблетка містить 80 мг верапамілу гідрохлориду у перерахуванні на 100% суху речовину;
допоміжні речовини:крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, коповідон, магнію стеарат.

Плівкоутворююче покриття: гідроксипропілметилцелюлоза, моногідрат лактози, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, триацетин.

Лікарська форма

Основні фізико-хімічні властивості:круглі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поперечному зрізі видно дві кулі різної структури.

Фармакотерапевтична група

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Верапамілу гідрохлорид є селективним блокаторомкальцієвих каналів L типу I класу, надає антиангінальну та гіпотензивну дії. Блокує потенціалзалежні кальцієві канали і порушує надходження іонів кальцію всередину клітин, зокрема кардіоміоцитів і клітин гладких м'язів судин, концентрація кальцію в крові при цьому не змінюється.

Антиангінальна дія препарату реалізується завдяки зниженню тонусу коронарних та периферичних артеріальних судин, покращенню кровопостачання серцевого м'яза, у тому числі в ішемізованих ділянках; знижує потребу міокарда в кисні, зменшуючи скоротливість міокарда та збільшуючи коронарний кровотік. Антиангінальний ефект обумовлений також вазодилатуючою периферичною дією, що призводить до зменшення постнавантаження та потреби міокарда в кисні.

Верапамілу гідрохлорид відноситься до антиаритмічних препаратів IV класу. Антиаритмічний ефект зумовлений блокадою кальцієвих каналів у клітинах провідної системи серця (синоатріальному та атріовентрикулярному вузлах), що призводить до уповільнення автоматизму Р-клітин синусового вузла, ектопічних вогнищ у передсердях та швидкості проведення збудження через атріовентрикулярний вузол. Внаслідок цього збільшується ефективний рефрактерний період у синусовому та атріовентрикулярному вузлах, уповільнюється синусовий ритм, зменшується частота серцевих скорочень.

Антигіпертензивна дія верапамілу гідрохлориду обумовлена ​​розслабленням гладких м'язів судин, зниженням загального периферичного судинного опору, артеріального тиску, як правило, без розвитку постуральної гіпотензії та рефлекторної тахікардії; брадикардія (частота серцевих скорочень менше 50 за хвилину) розвивається рідко.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому тонкому кишечникувсмоктується понад 90% введеної дози верапамілу гідрохлориду. Препарат метаболізується переважно у печінці внаслідок інтенсивного метаболізму при першому проходженні через комірну систему печінки, біодоступність препарату становить 20-35 %. Максимальна концентрація верапамілу гідрохлориду в плазмі відзначається через 1-2 години після прийому препарату.

Ступінь зниження тиску крові не залежить від концентрації Верапамілу гідрохлориду у плазмі крові.

З білками крові зв'язується приблизно 90% препарату.

Верапамілу гідрохлорид проникає через плаценту та екскретується у грудне молоко. Середній період напіввиведення становить 2,8-7,4 години після першого прийому та 4,5-12 годин на фоні тривалого прийому. У пацієнтів старшої вікової групи період напіввиведення може збільшуватись.

Нещодавно отримані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей зі здоровими нирками та у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності.

У пацієнтів із печінковою недостатністю період напіввиведення збільшується до 14-16 годин, обсяг розподілу збільшується, плазмовий кліренс становить приблизно 30 % норми. Тому дозу для таких пацієнтів зменшують до 1/3 звичайної добової дози.

Препарат виводиться переважно нирками (70%), частково – кишечником.

Клінічні характеристики

Показання

· Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія 90 мм рт.ст.), Недостатність лівого шлуночка).

· Тяжкі порушення провідності: синоатріальна та атріовентрикулярна (AV) блокада

ІІ-ІІІ ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму).

· Синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму).

· Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском у легеневої артеріїпонад 20 мм рт. ст. (якщо тільки вторинна надшлуночкова тахікардія не піддається впливу терапії верапамілом).

· Мерехтіння/тремтіння передсердь за наявності додаткових провідних шляхів (на фоні синдромів WPW та LGL). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію.

· Одночасне використання блокаторів b-адренорецепторів для внутрішньовенного введення (за винятком інтенсивної терапії).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
З b-адреноблокаторами:збільшує взаємну переважну дію на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність та скоротливість міокарда, внаслідок цього підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, АV- та SА-блокад, брадикардії, серцевої недостатності, особливо при застосуванні високих доз b-адреноблокаторів або при їх внутрішньовенному .

Особливу групу ризику становлять пацієнти з ознаками хронічної серцевої недостатності, вираженої кардіоміопатії, або ті, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда. Комбіновану терапію Верапамілу гідрохлориду з b-адреноблокаторами слід проводити лише за чіткими показаннями та під суворим контролем лікаря.

З антигіпертензивними препаратами (наприклад, вазодилататори, інгібітори АПФ, діуретики, О±-блокатори, празозин та теразозин):верапамілу гідрохлорид потенціює їхню дію.

З трициклічними антидепресантами, нейролептиками:потенціювання гіпотензивної дії верапамілу гідрохлориду

З серцевими глікозидами (наприклад, дигоксином):слід враховувати, що на початку лікування

(1-й тиждень) рівень дигоксину в сироватці крові підвищується на 50-70%, тому потрібно відкоригувати дозу дигоксину, а його рівень у сироватці крові періодично контролювати, особливо на початку лікування.

З антиаритмічними препаратами І-ІІІ класу (у тому числі аміодароном):не рекомендується одночасне застосування.

З дизопірамідом (ритміленом):не слід застосовувати одночасно, прийом дизопіраміду треба припинити за 48 годин до початку застосування верапамілу гідрохлориду, та можливо відновити не раніше ніж через 24 години після припинення прийому верапамілу гідрохлориду.

З флекаїнідом:суттєво змінюється взаємна переважна дія на міокард, уповільнюється атріовентрикулярна провідність та збільшується тривалість реполяризації.

З хінідином:зменшення кліренсу хінідину (€35%) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією – набряк легень. Тому не слід призначати обидва препарати разом.

З пероральними протизаплідними препаратами, гідантоїном, саліцилатами, сульфаніламідами та похідними сульфонілсечовини:внаслідок високого ступеня зв'язування верапамілу з білками плазми його слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інші препарати, що мають дані властивості.

З солями кальціюі вітаміном D:Фармакологічний ефект верапамілу гідрохлориду, ймовірно, зменшується.

З пропранололом, метопрололом:верапамілу гідрохлорид може знижувати їхній кліренс.

З рифампіцином, фенобарбіталом:можуть знижувати ефективність препарату як індуктори мікросомальних ферментів

З солями літію, теофіліном:під дією верапамілу концентрація у сироватці крові може змінюватися, тому пацієнти, які приймають ці препарати, мають бути під ретельним наглядом.

З циклоспорином, еверолімусом, сиролімусом, такролімусом, інгібіторами серотонінових рецепторів (такі як алмотриптан), карбамазепіномі теофіліном:верапаміл призводить до підвищення їхнього рівня в сироватці крові при одночасному застосуванні.

З колхіцином:верапаміл може призвести до посилення його дії. Комбіноване застосування цих препаратів не рекомендується.

З антагоністами H 2 -рецепторів, циметидином:можливе підвищення концентрації верапамілу у плазмі крові.

З антиретровірусними препаратами (такими як ритонавір, (індинавір):можливе підвищення концентрації верапамілу у плазмі крові. Тому використовувати Верапаміл гідрохлорид у цій комбінації слід з обережністю або його доза повинна бути знижена.

З інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин):Лікування статинами слід починати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який приймає верапаміл, необхідне призначення статинів, слід врахувати необхідне зниження їх дози і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі.

З симвастатином (У великих дозах):підвищується ризик міопатії, рабдоміолізу. Дозування симвастатину має бути відповідно відкориговане.

З флувастатином, правастатиномі розувастатином:вони не метаболізуються системою CYP3A4 і у зв'язку з цим практично не взаємодіють з верапамілом.

З субстратами цитохрому Р 450 ізоензиму 3А4, наприклад інгібіторами СSE (в т.ч. ловастатин, симвастатин, аторвастатин): можливе підвищення рівня цих лікарських засобів у плазмі крові, що підвищує ризик токсичної поразким'язів.

З інгаляційними анестетиками абоз блокаторами нейром'язової передачі:дози препаратів слід відкоригувати, щоб уникнути переважної дії на серцеву діяльність.

З міорелаксантами:потенціює їхню дію.

З макролідами (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин):через взаємний вплив підвищується рівень верапамілу в плазмі крові.

З антидіабетичними препаратами (глибурид):з мах глибурида на 28%.

З доксорубіцином (перорально):підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі крові у пацієнтів з дрібноклітинним ракомлегенів.

З препаратами звіробою продірявленого:зменшується площа під кривою концентрація-час, збільшується З мах.

З рентгеноконтрастними засобами:можливе потенціювання пригнічення верапамілу на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротливість міокарда.

З етанолом:верапаміл затримує розпад та підвищує його рівень у плазмі крові, тим самим посилюється дія етанолу.

З грейпфрутовим соком:збільшується біодоступність верапамілу на 30%.

З сульфінпіразоном:підвищення кліренсу перорального верапамілу у 3 рази, біодоступності – на 60%. Можливе зниження гіпотензивного ефекту.

З ацетилсаліциловою кислотою:підвищення ризику кровотеч.

З дигітоксин:зменшення кліренсу дигітоксину (€27%) та екстраренального кліренсу (€29%).

З бунспіроном:збільшення AUC і С мах у 3-4 рази.

З іміпраміном:збільшення AUC (€ 15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезіпрамін.

З мідазоламом:збільшення AUC у 3 рази та С мах – у 2 рази.

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу в плазмі, тоді як індуктори CYP3A4 викликали зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Особливості застосування

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю пацієнтам з АV-блокадою І ступеня, через можливий розвиток атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня або однопучкової, двопучкової або трипучкової блокади ніжки Гіса, що вимагає відміни наступних доз верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та іноді може спровокувати виникнення атріовентрикулярної блокади II або III ступеня, брадикардії, асистолії. Більш ймовірно, що такі симптоми будуть спостерігатися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синоатріальна вузлова хвороба), який найчастіше зустрічається у пацієнтів похилого віку.

Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткочасна (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного або нормального синусового ритму. Якщо це явище не скороминуще, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ « Побічні реакції»).

Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори. Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади високого ступеня, значне зниження серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). Симптоматична брадикардія (36 уд/хв) з блукаючим водієм ритму передсердь спостерігалася у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплямиз тимололом (b-адреноблокатор) на фоні лікування верапамілу гідрохлоридом.

При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій").

Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду понад 35 % та адекватно контролювати їх стан протягом усього періоду лікування.

Верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю при наявності захворювань з порушеннями нервово-м'язової провідності пацієнтам з: Myastenia gravis, синдромом Ламберта-Ітона, що прогресує м'язовою дистрофієюДюшена).

З обережністю слід призначати Верапамілу гідрохлорид пацієнтам з порушенням функції печінки (рекомендується зменшити дозу до 30% від звичайної добової); з нирковою недостатністю(ретельно контролювати тривалість РQ-T, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу гідрохлориду).

Слід контролювати тривалість РQ інтервалу на ЕКГ, а також інші ознаки можливого передозування Верапамілу гідрохлориду у пацієнтів (регулярний контроль АТ, ЧСС).

При призначенні Верапамілу гідрохлориду слід враховувати, що особи похилого віку можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть за умови звичайного дозування.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Чітких та добре вивчених даних застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Тому препарат слід застосовувати під час вагітності лише у разі потреби. Верапаміл проникає через плаценту і визначається пуповинної крові.

Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Доза верапамілу, яка потрапляє до організму новонародженого, низька (0,1-1 % дози, прийнятої матір'ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити.

Враховуючи ризик виникнення серйозних побічних реакцій у новонароджених, які перебувають на грудному вигодовуванні, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати лише у разі нагальної потреби для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом чи іншими механізмами.

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, іншими механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, підвищення дози, зміни гіпотензивного препарату, а також при одночасному застосуванні препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю в плазмі та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може посилюватися.

Спосіб застосування та дози

Дози підбирати для кожного пацієнта індивідуально.

Таблетки ковтати повністю, не розсмоктувати, не розжовувати, не подрібнювати, не ділити на частини; запивати достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, в жодному разі не грейпфрутовий сік), найкраще під час або відразу після їди.

Дорослі та підлітки з масою тіла понад 50 кг

Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння/

Стійкий антигіпертензивний ефект розвивається протягом тижня з початку терапії.

При стенокардії та аритміїЗвичайна доза препарату становить 80 мг 3-4 десь у добу (240-320 мг).

Максимальний ефект розвивається зазвичай протягом 48 годин від початку лікування.

Порушення функції нирок

Доступні дані описано у розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушеннями функції печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозу слід встановлювати з особливою обережністю та починати з малих доз (наприклад, для пацієнтів з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу), див. “Особливості застосування” .

При необхідності початкову дозу поступово підвищувати в залежності від стану пацієнта та клінічної відповіді, яка оцінюється при застосуванні препарату.

* За необхідності застосування верапамілу в дозі 40 мг слід застосовувати препарат з можливістю такого дозування.

Не приймати препарат у положенні лежачи.

Верапаміл гідрохлорид не можна призначати пацієнтам з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події.

Після тривалої терапії слід відмінити, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, вона залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.

Діти.
Дітям препарат у даній лікарської формине призначати.

Передозування.
Симптоми, що спостерігаються при передозуванні верапамілу, залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.

Симптоми:артеріальна гіпотензія, брадикардія до атріовентрикулярної блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, ступор та метаболічний ацидоз. Спостерігалися летальні випадки внаслідок передозування.

Лікування:має бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. ОІ-адренергічну стимуляцію та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовують для усунення симптомів передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду.

У разі значної гіпотензії або атріовентрикулярної блокади високого ступеня необхідно застосовувати засоби, що підвищують артеріальний тиск (судинозвужувальні), або кардіостимулятори відповідно. При асистолії одночасно із застосуванням звичайних заходів слід застосувати ОІ-адренергічну стимуляцію (наприклад, ізопротеренолу гідрохлорид), інші засоби, спрямовані на підвищення артеріального тиску або провести відновлення серцевої діяльності та дихання.

Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Серцево-судинна система:стенокардія, артеріальна гіпотензія, синоатріальна та

AV-блокада І, ІІ або ІІІ ступеня, брадикардія, брадіаритмія з фібриляцією передсердь, зупинка синусового вузла, асистолія; ризик загострення/розвитку серцевої недостатності; ортостатичні реакції; тахікардія, біль за грудиною, інфаркт міокарда, серцебиття, периферичні набряки кісточок, синкопе, припливи.

Травний тракт: дискомфорт у животі/біль, шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання, метеоризм; атонія кишечника, кишкова непрохідність, запор ; сухість у роті, гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча).

Нервова система:порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, стомлюваність, безсоння, знервованість, м'язові судоми, психози, нейропатія, екстрапірамідний синдром, сонливість, головний біль, запаморочення, парестезії, тремор.

Органи слуху та вестибулярний апарат:дзвін у вухах, вертиго.

Дихальна система, органи грудної кліткита середостіння:бронхоспазм, диспное.

Нирки та сечовидільна система:ниркова недостатність.

Сечостатева система: еректильна дисфункція, у тому числі імпотенція, часті сечовипускання, порушення менструального циклу; у пацієнтів похилого віку при тривалій терапії розвивалася гінекомастія, яка повністю проходила після відміни препарату, галактореї.

Опорно-рухова система: м'язова слабкість, міалгія, артралгія.

Шкіра та підшкірна клітковина:висипання на шкірі (у тому числі макулопапульозний висип, кропив'янка), відчуття сверблячки, свербіж, алопеція, гіпергідроз, порушення пігментації, еритромелалгія, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, набряк Квінке, фотодерматити, синці.

Порушення обміну речовин, метаболізму:гіперкаліємія.

Гепатобіліарна система:підвищення рівня трансаміназ, лужної фосфатази та білірубіну; можливі ураження печінки з клінічними проявами (погане самопочуття, підвищення температури тіла та/або біль у правому підребер'ї). У зв'язку із цим доцільно періодично контролювати функцію печінки у пацієнтів. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають під час продовження терапії.

Імунна система: гіперчутливість, алергічний гепатит, бронхоспазм.

Інші:нечіткість зору, підвищення рівня пролактину в плазмі, зниження толерантності до глюкози.

Повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар'єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-qp, тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендовано.

Брутто-формула

Фармакологічна група речовини Верапаміл

Нозологічна класифікація (МКХ-10)

Код CAS

Характеристика речовини Верапаміл

Похідне фенілалкіламіну. Верапамілу гідрохлорид – білий кристалічний порошок. Розчинний у воді, хлороформі, метанолі.

Фармакологія

Блокує кальцієві канали (діє з внутрішньої сторони клітинної мембрани) та знижує трансмембранний кальцієвий струм. Взаємодія з каналом визначається ступенем деполяризації мембрани: ефективніше блокує відкриті кальцієві канали деполяризованої мембрани. У меншій мірі впливає закриті канали поляризованої мембрани, перешкоджаючи їх активації. Незначно впливає на натрієві канали та альфа-адренорецептори. Зменшує скоротливість, частоту водія ритму синусного вузла та швидкість проведення в AV вузлі, синоатріальну та AV провідність, розслаблює гладкі м'язи (переважно артеріол, ніж вен), викликає периферичну вазодилатацію, знижує ОПСС, зменшує постнавантаження. Підвищує перфузію міокарда, зменшує диспропорцію між потребою та постачанням серця киснем, сприяє регрес гіпертрофії лівого шлуночка, знижує АТ. Запобігає розвитку та усуває спазм коронарних артерій при варіантній стенокардії. У пацієнтів з неускладненою гіпертрофічною кардіоміопатією покращує відтік крові із шлуночків. Зменшує частоту та вираженість головного болю судинного генезу. Пригнічує нервово-м'язову передачу при псевдогіпертрофічній міопатії Дюшенна та подовжує період відновлення після застосування векуронію. In vitroблокує фермент Р170 і частково усуває резистентність ракових клітиндо хіміотерапевтичних засобів.

Після вживання всмоктується більше 90% дози, біодоступність становить 20-35% внаслідок метаболізму при «першому проходженні» через печінку (збільшується при тривалому прийомі у великих дозах). T mах становить 1-2 год (таблетки), 5-7 год (таблетки пролонгованої дії) та 7-9 год (капсули пролонгованої дії). Зв'язується із білками плазми на 90%. Метаболізується у печінці з утворенням норверапамілу, що володіє 20% гіпотензивної активності верапамілу, та 11 інших метаболітів (визначаються у слідових кількостях). Т 1/2 прийому внутрішньо одноразової дози - 2,8-7,4 год, при повторних дозах - 4,5-12 год (у зв'язку з насиченням ферментних систем печінки). При внутрішньовенному введенні Т 1/2 двофазний: ранній - близько 4 хв, кінцевий - 2-5 год. При прийомі внутрішньо початок дії відзначається через 1-2 години. хв (зазвичай менше 2 хв), гемодинамічні ефекти протягом 3-5 хв. Тривалість дії становить 8-10 год (таблетки) або 24 год (капсули та таблетки пролонгованої дії). При внутрішньовенному введенні антиаритмічна дія триває близько 2 год, гемодинамічна - 10-20 хв. Виводиться в основному нирками та з фекаліями (близько 16%). Проникає в грудне молоко, проходить через плаценту та визначається в крові пупкової вени під час пологів. Швидке внутрішньовенне введення викликає гіпотензію у матері, що призводить до дистресу плода. При тривалому прийомі знижується кліренс та підвищується біодоступність. З огляду на тяжкого порушення функції печінки плазмовий кліренс зменшується на 70% і T 1/2 збільшується до 14-16 год.

За результатами, отриманими в 2-річних дослідах на щурах при введенні в дозах, що в 12 разів перевищують МРДЧ, і в бактеріальному тесті Еймса (5 досліджуваних штамів, доза - 3 мг на чашку, з метаболічною активацією або без неї) не має канцерогенної та мутагенної активністю. У дослідах на щурах у дозах, що у 6 разів перевищують дози, рекомендовані для людини, уповільнює ріст плода та збільшує частоту внутрішньоутробної загибелі плодів.

Застосування речовини Верапаміл

Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія (крім WPW-синдром а), синусова тахікардія, передсердна екстрасистолія, мерехтіння та тріпотіння передсердь, стенокардія (в т.ч. Принцметала, напруження, постінфарктна), артеріальна гіпертензія, гіпертонічний криз, ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія

Протипоказання

Гіперчутливість; ./хв), хронічна серцева недостатність III стадії, тріпотіння та фібриляція передсердь та WPW-синдром або синдром Лауна-Ганонга-Левіна (крім хворих з кардіостимулятором), синдром слабкості синусного вузла (якщо не імплантований електрокардіостимулятор), синоатріальна блока Адамса - Стокса, дигіталісна інтоксикація, важкий стеноз гирла аорти, вагітність, годування груддю.

Обмеження до застосування

AV-блокада І ступеня, хронічна серцева недостатність І та ІІ стадій, легка або помірна гіпотензія, виражена міопатія (синдром Дюшенна), ниркова та/або печінкова недостатність, шлуночкова тахікардія з широким комплексом QRS (для внутрішньовенного ведення).

Застосування при вагітності та годуванні груддю

Застосування верапамілу при вагітності можливе лише в тому випадку, коли очікувана користь матері перевищує потенційний ризик для плода.

На час лікування слід припинити грудне годування(верапаміл виділяється з грудним молоком).

Побічні дії речовини Верапаміл

З боку серцево-судинної системи та крові (кровотворення, гемостаз):артеріальна гіпотензія, брадикардія (синусова), АV-блокада, поява симптомів серцевої недостатності (при використанні у високих дозах).

З боку нервової системи та органів чуття:біль голови, запаморочення, нервозність, загальмованість, сонливість, слабкість, стомлюваність, парестезії.

З боку органів шлунково-кишкового тракту:нудота, диспептичні явища, запор; рідко – гіперплазія ясен, підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛФ.

Алергічні реакції:висипання на шкірі, кропив'янка, свербіж шкіри; рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса – Джонсона.

Інші:гіперемія шкіри обличчя, бронхоспазм (при внутрішньовенному введенні), периферичні набряки, дуже рідко – гінекомастія, збільшення секреції пролактину (окремі випадки).

Взаємодія

Збільшує рівень у плазмі дигоксину, циклоспорину, теофіліну, карбамазепіну, зменшує – літію. Послаблює антибактеріальну активність рифампіцину, депримує ефект фенобарбіталу, знижує кліренс метопрололу та пропранололу, посилює дію міорелаксантів. Рифампіцин, сульфінпіразон, фенобарбітал, солі кальцію, вітамін D – послаблюють дію. Гіпотензивний ефект посилюють антигіпертензивні препарати (діуретики, вазодилататори), трициклічні та тетрациклічні антидепресанти та нейролептики: антиангінальний – нітрати. Бета-адреноблокатори, антиаритміки IA класу, серцеві глікозиди, інгаляційні анестетики, рентгеноконтрастні речовини потенціюють (взаємно) пригнічуючий вплив на автоматизм синоатріального вузла, AV провідність та скоротливість міокарда. При одночасному застосуванні верапамілу з ацетилсаліциловою кислотою посилення наявної кровотечі. Циметидин збільшує вміст верапамілу у плазмі.

Передозування

Симптоми: артеріальна гіпотензія, брадикардія, AV-блокада, кардіогенний шок, кома, асистолія.

Лікування: як специфічний антидот використовують кальцію глюконат (10-20 мл 10% розчину в/в); при брадикардії та AV-блокаді вводять атропін, ізопреналін або орципреналін; при гіпотензії - плазмозамінні розчини, допамін, норепінефрін; при прояві ознак серцевої недостатності – добутамін.

Запобіжні заходи речовини Верапаміл

З обережністю призначають пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією, ускладненою обструкцією лівого шлуночка, високим тискомзаклинювання в легеневих капілярах, пароксизмальною нічною задишкою або ортопное, порушенням функції синусно-передсердного вузла. При призначенні пацієнтам з вираженим порушенням функції печінки та нервово-м'язової передачі (міопатія Дюшенна) необхідний постійний лікарський контроль та, можливо, зменшення дози. З обережністю застосовувати під час роботи водіям транспортних засобів та людям, професія яких пов'язана з підвищеною концентрацією уваги (знижується швидкість реакції), рекомендується виключити прийом алкоголю.

особливі вказівки

Ін'єкційна форма несумісна з альбуміном, ін'єкційними формами амфотерицину, гідралазину, сульфаметоксазолу, триметоприму і може випадати в осад у розчині з pH вище 6,0.

Взаємодія з іншими діючими речовинами

Торгові назви